Чари країни Оз

– А я знаю одну рiч, що потiшила б ii, – озвався Капiтан Бiл, повернувши до дiвчат свое кругле, облямоване бурцями обличчя й утупивши в них своi великi, широко розплющенi ясно-голубi очi.

– І що ж це, Капiтане?

– Це Зачарована Квiтка, – сказав вiн. – Напрочуд гарна рослинка, що росте в золотому горщику й цвiте всiлякими квiтками по черзi. То на нiй трояндовi пуп’янки й квiтки, а за хвилину вже тюльпани, а потiм хриз… хриз…

– Хризантеми, – пiдказала Доротi.

– Атож. А потiм жоржини, а потiм нарциси, i так по черзi всi квiтки, якi лишень е.

Тiльки-но одна зiв’яне, розцвiтае iнша, вже не така, а пахнуть так, що чхати хочеться, а цвiтуть день i нiч, день i нiч – цiлий рiк.

– Так це ж чудо! – вигукнула Доротi. – Гадаю, що Озмi сподобаеться.

– Але ж де та Зачарована Квiтка i як нам ii добути? – спитала Тротта.

– Чого не знаю, того не знаю, – повiльно вiдповiв Капiтан Бiл. – Менi про неi тiльки вчора розповiв Скляний Кiт i сказав, що вона в якомусь вiдлюдному мiсцi десь на пiвнiчний схiд звiдси.

Адже Скляний Кiт мандруе по всiй краiнi й бачить такi речi, яких не бачить бiльше нiхто.

– Це правда, – задумливо мовила Доротi. – Коли на пiвнiчний схiд, то це десь у краю Жвакунiв, i то, певне, далеченько. Може, попросiмо Скляного Кота, хай скаже, як добути Зачаровану Квiтку.

Й обидвi дiвчинки вийшли у парк, а за ними пошкутильгав на своiй дерев’янцi Капiтан Бiл. Незабаром вони знайшли Скляного Кота, що, скрутившись калачиком, мiцно спав на сонцi бiля якогось куща.

Скляний Кiт – одне з найдивовижнiших створiнь в усьому Озi. Його зробив славнозвiсний чаклун доктор Пiнт iще до того, як Озма заборонила своiм пiдданцям чаклувати.

Доктор Пiнт зробив Скляного Кота, щоб той ловив мишей, але Кiт ловити мишей вiдмовився i набув слави iстоти не стiльки корисноi, скiльки курйозноi.

Цей дивовижнй, зроблений зi скла Кiт був такий прозорий, що крiзь нього було видно все, наче крiзь вiкно. Але в головi, пiд тiм’ям, вiн мав жменьку невеличких рожевих кульок, що скидались на самоцвiти, одначе правили йому за мозок.

Мав вiн i серце, зроблене з криваво-червоного рубiна. Та крiм цих двох кольорових частин весь вiн був iз прозорого скла, а хвiст – дуже гарний – зi скляного волокна.

– Ану прокидайся! – гукнув Капiтан Бiл. – Нам треба поговорити з тобою.

– Як ви смiете турбувати мене? – невдоволено спитав Кiт. – Посоромтеся!

– Та не сердься, – сказав Капiтан Бiл.