Чудесна мандрівка Нільса з дикими гусьми

Інакше хiба змiг би вiн дотягнутися до клямки й вiдсунути ii!

Бiля ганку, на старiй дубовiй дошцi, перекинутiй через калюжу, стрибав горобець. Щойно горобець побачив Нiльса, вiн застрибав ще швидше й зацвiрiнькав на все свое гороб’яче горло. І – диво дивне! – Нiльс його чудово розумiв.

– Подивiться-но на Нiльса! – кричав горобець. – Подивiться-но на Нiльса!

– Кукурiку! – весело закричав пiвень. – Скиньмо його в рiку!

А кури залопотiли крилами й навперебiй закудкудакали:

– Так йому й треба! Так йому й треба!

Гуси обступили Нiльса зусiбiч i, витягуючи шиi, шипiли йому у вухо:

– Хорош-ший! Оце ж бо вже хорош-ший! Що, боiш-шся тепер? Боiш-шся?

І вони клювали його, щипали, дзьобали, смикали за руки й за ноги.

Бiдолашному Нiльсу добряче перепало б, якби в цей час на подвiр’i не з’явився кiт. Помiтивши кота, кури, гуси та качки вiдразу ж кинулися врiзнобiч й почали порпатися в землi з таким виглядом, нiби iх нiчого на свiтi не цiкавить, окрiм черв’якiв та торiшнiх зерен.

А Нiльс зрадiв коту, як рiдному.

– Любий котику, – сказав вiн, – ти знаеш всi закутки, всi дiрки, всi нiрки на нашому подвiр’i. Будь ласкавий, скажи, де менi знайти гнома? Адже вiн не мiг далеко пiти.

Кiт вiдповiв не одразу. Вiн сiв, обвив хвостиком переднi лапки й глянув на хлопчика. Це був здоровецький чорний кiт, з великою бiлою цяткою на грудях. Його гладка шерстка аж вилискувала на сонцi. Вигляд у кота був цiлком доброзичливий. Вiн навiть втягнув своi кiгтi й примружив очi з вузесенькою жовтою смужечкою посерединi.

– М-р-р, м-р-р! Я, звiсно, знаю, де знайти гнома, – заговорив кiт ласкавим голосом. – Та ще невiдомо, скажу я тобi чи нi…

– Котику, котику, золотий ротику, ти повинен менi допомогти! Хiба ж ти не бачиш, що гном мене зачарував?

Кiт трiшечки розплющив очi. В них спалахнув зелений лихий вогник, та муркотiв кiт i досi лагiдно.

– Це за що ж я повинен тобi допомагати? – сказав вiн. – Може, за те, що ти запхнув менi у вухо осу? Чи за те, що ти пiдпалив менi шерсть? Чи за те, що ти щодня смикав мене за хвоста? Га?

– А я й зараз можу смикнути тебе за хвоста! – закричав Нiльс.

Що тут трапилося з котом! Очi в нього загорiлися, спина вигнулася, шерсть стала дибки, з м’яких пухнастих лапок вилiзли гострi кiгтi. Нiльсу навiть здалося, що це якийсь небачений дикий звiр вискочив з лiсових нетрiв. Проте Нiльс не вiдступив.