Чудесна мандрівка Нільса з дикими гусьми

Тiльки бiлий молодий гусак, задерши голову догори, стрiмко побiг по калюжах.

– Зачекайте на мене! Зачекайте на мене! – кричав вiн диким гусям. – Я лечу з вами! З вами!

«Та це ж Мартiн, найкращий мамин гусак, – подумав Нiльс. – Чого доброго, вiн i справдi полетить!»

– Стiй, стiй! – закричав Нiльс i кинувся за Мартiном.

Нiльс ледве наздогнав його. Вiн пiдстрибнув й, обхопивши руками довгу гусячу шию, повис на нiй всiм тiлом. Але Мартiн навiть не вiдчув цього, нiби Нiльса й не було. Вiн сильно змахнув крилами – раз, другий – i, сам того не сподiваючись, полетiв.

Поки Нiльс зрозумiв, що сталося, вони вже були високо в небi.

Роздiл 2. Верхи на гусаковi

1

Нiльс i сам не знав, як йому вдалося залiзти на спину Мартiна. Нiколи Нiльс не думав, що гуси такi слизькi. Обома руками вiн вчепився в гусяче пiр’я, весь зiщулився, увiбрав голову в плечi й навiть заплющив очi.

А навколо завивав i свистiв вiтер, нiби хотiв вiдiрвати Нiльса вiд Мартiна i скинути вниз.

– Зараз упаду, от зараз упаду! – шепотiв Нiльс.

Та минуло десять хвилин, двадцять, а вiн не падав. Врештi вiн осмiлiв й трохи розплющив очi.

Справа й злiва миготiли сiрi крила диких гусей, над самiсiнькою головою Нiльса, мало не торкаючи його, пропливали хмари, а далеко-далеко внизу темнiла земля.

Вона була зовсiм не схожа на землю. Здавалося, що хтось розстелив пiд ними величезну картату хустку. Яких тiльки клiтинок тут не було! Однi – чорнi, iншi жовтувато-сiрi, третi свiтло-зеленi.

Чорнi клiтинки – це свiжозорана земля, зеленi – озимина, що перезимувала пiд снiгом, а жовтувато-сiрi квадратики – це торiшня стерня, якоi ще не торкнувся плуг селянина.

Ось клiтинки по краях темнi, а всерединi – зеленi. Це сади: дерева там стоять зовсiм голi, та галявини вже вкрилися першою травою.

А ось коричневi клiтинки з жовтою облямiвкою – це лiс: вiн ще не встиг одягнути зеленi шати, а молодi буки на узлiссi жовтiють старим сухим листям.

Спочатку Нiльсу було навiть весело розглядати це рiзнобарв’я.

«Чого доброго, вони й справдi занесуть мене до Лапландii!» – подумав вiн.

– Мартiне, Мартiне! – крикнув вiн гусаковi. – Повертай додому! Досить, налiталися!

Але Мартiн нiчого не вiдповiв.

Тодi Нiльс щосили пришпорив його своiми дерев’яними черевичками.

Мартiн трохи повернув голову й прошипiв:

– Чуеш-ш-ш, хлопче! Сиди тихо, iнакше скину тебе…

Довелося сидiти тихо.