Чудесна мандрівка Нільса з дикими гусьми

2

Цiлий день бiлий гусак Мартiн летiв нарiвнi зi всiею зграею, нiби вiн нiколи й не був домашнiм гусаком, нiби вiн все життя тiльки те й робив, що лiтав.

«І звiдки у нього лишень таке завзяття?» – дивувався Нiльс.

Та до вечора Мартiн все ж став здавати. Тепер кожному було зрозумiло, що лiтае вiн зовсiм недавно: то раптом вiдстане, то вирветься вперед, то нiби провалиться в яму, то наче пiдскочить вгору.

І дикi гуси помiтили це.

– Акко Кебнекайсе! Акко Кебнекайсе! – закричали вони.

– Що вам вiд мене потрiбно? – запитала гуска, що летiла попереду всiх.

– Бiлий вiдстае!

– Вiн повинен знати, що летiти швидко легше, анiж повiльно! – крикнула гуска, навiть не озирнувшись.

Мартiн намагався сильнiше й частiше змахувати крилами, та втомленi крила обважнiли й тягнули його вниз.

– Акко! Акко Кебнекайсе! – знову закричали гуси.

– Що вам потрiбно? – вiдгукнулася стара гуска.

– Бiлий не може летiти так високо!

– Вiн повинен знати, що летiти високо легше, анiж летiти низько! – вiдповiла Акка.

Бiдний Мартiн напружився з останнiх сил. Але крила у нього зовсiм ослабли й ледве тримали його.

– Акко Кебнекайсе! Акко! Бiлий падае!

– Хто не може лiтати, як ми, хай сидить вдома! Перекажiть це бiлому! – крикнула Акка, не сповiльнюючи лету.

– Й справдi, краще б нам сидiти вдома, – прошепотiв Нiльс й мiцнiше вчепився за шию Мартiна.

Мартiн падав, як пiдстрелений.

Щастя ще, що дорогою iм трапилася якась зачахла верба. Мартiн зачепився за верхiвку дерева й повис серед гiлок.

Так вони й висiли. Крила у Мартiна обм’якли, шия телiпалася, як ганчiрка. Вiн геть засапався й дихав широко роззявляючи дзьоба, наче хотiв захопити якнайбiльше повiтря.

Нiльсу стало шкода Мартiна. Вiн навiть спробував його втiшити.

– Любий Мартiне, – сказав Нiльс лагiдно, – не журися, що вони тебе покинули. Ну помiркуй сам, куди тобi з ними змагатися! Давай краще повернемося додому!

Мартiн i сам розумiв: треба б повернутися. Але йому так хотiлося довести всьому свiту, що й домашнi гуси чогось вартi!

А тут ще цей осоружний хлопчисько зi своiми втiшаннями! Якби вiн не сидiв у нього на шиi, Мартiн, може, й долетiв би до Лапландii.

Злiсть одразу додала Мартiну сил. Вiн замахав крилами з такою люттю, що вiдразу пiднявся мало не до самiсiньких хмар i незабаром наздогнав зграю.

На його щастя, почало сутенiти.

На землю лягли чорнi тiнi. З озера, над яким пролiтали дикi гуси, пiднiмався туман.

Зграя Акки Кебнекайсе спустилася на ночiвлю.