Чудесна мандрівка Нільса з дикими гусьми

3

Щойно гуси торкнулися пiщаного берега, вони вiдразу полiзли у воду. На березi лишилися гусак Мартiн i Нiльс.

Як з крижаноi гiрки, Нiльс з’iхав зi слизькоi спини Мартiна. Нарештi вiн на землi! Нiльс розправив затерплi руки й ноги i подивився довкола.

Зима тут вiдступала повiльно. Все озеро було ще скуте кригою, й лише бiля берегiв проступила вода – темна й блискуча.

До самiсiнького озера чорною стiною пiдступали високi ялини. Всюди снiг вже розтанув, але тут, бiля корявих, зрослих коренiв, снiг все ще лежав щiльним товстим шаром, нiби цi могутнi ялини силою утримували бiля себе зиму.

Сонце вже зовсiм сховалося.

З темноi глибини лiсу долинало якесь потрiскування й шурхiт.

Нiльсу стало моторошно.

Як же далеко вони залетiли! Тепер, якщо Мартiн навiть i захоче повернутися, iм все одно не знайти дороги додому… Та все-таки Мартiн молодець!.. Але що ж це з ним?

– Мартiне! Мартiне! – погукав Нiльс.

Мартiн не озивався. Вiн лежав, як неживий, розпластавши по землi крила й витягнувши шию.

Очi його були оповитi каламутною плiвкою. Нiльс злякався.

– Любий Мартiне, – сказав вiн, нахилившись над гусаком. – Ковтни-но води! Побачиш, тобi вiдразу стане легше.

Але гусак навiть не ворухнувся. Нiльс похолов вiд страху…

Невже Мартiн помре? Адже у Нiльса не було тепер жодноi близькоi душi, окрiм цього гусака.

– Мартiне! Ну ж бо, Мартiне! – тормосив його Нiльс. Гусак наче не чув його.

Тодi Нiльс обхопив Мартiна обома руками за шию й потягнув до води.

Це була нелегка справа.

Гусак був найкращим в iхньому господарствi, й мати розгодувала його на славу. А Нiльса зараз ледь вiд землi видно. І все-таки вiн дотягнув Мартiна до озера й встромив його голову прямо в студену воду.

Спершу Мартiн лежав нерухомо. Та ось вiн розплющив очi, зробив ковток-другий й насилу звiвся на лапи. З хвилину вiн постояв, хитаючись з боку на бiк, потiм по самiсiньку шию залiз в озеро й повiльно поплив мiж крижинами. Раз у раз вiн занурював дзьоб у воду, а потiм, задерши голову, жадiбно ковтав водоростi.

«Йому пощастило, – з заздрiстю подумав Нiльс, – а я ж теж вiд ранку не мав анi крихти в ротi».

Цiеi митi Мартiн пiдплив до берега. У дзьобi в нього був затиснутий маленький червоноокий карасик.

Гусак поклав рибину перед Нiльсом i сказав:

– Вдома ми не були з тобою друзями. Але ти допомiг менi в бiдi, i я хочу вiддячити тобi.

Нiльс ледве не кинувся обiймати Мартiна. Щоправда, вiн нiколи ранiше не куштував сироi риби.