Чудесна мандрівка Нільса з дикими гусьми

 – Як ти лiтаеш, ми вже бачили, та, може, ти вiдмiнний плавець?

– І цим я не можу похвалитися, – сумно сказав Мартiн. – Менi доводилося плавати тiльки в ставку за селом, але, правду кажучи, цей ставок хiба що трохи бiльший вiд найбiльшоi калюжi.

– Ну, тодi ти, певно, майстер стрибати?

– Стрибати? Жоден поважаючий себе домашнiй гусак не дозволить собi стрибати, – сказав Мартiн.

І раптом спохватився. Вiн згадав, як кумедно пiдстрибують дикi гуси, й зрозумiв, що бовкнув зайве.

Тепер Мартiн був упевнений, що Акка Кебнекайсе зараз же прожене його зi своеi зграi.

Але Акка Кебнекайсе сказала:

– Менi до вподоби твоя смiливiсть, що ти говориш так смiливо. Хто смiливий, той буде вiрним товаришем. Ну, а навчитися тому, чого не вмiеш, нiколи не пiзно. Якщо хочеш, залишайся з нами.

– Дуже хочу! – вiдповiв Мартiн. Раптом Акка Кебнекайсе помiтила Нiльса.

– А це ще хто з тобою? Таких, як вiн, я нiколи не бачила.

Мартiн знiтився на мить.

– Це мiй товариш… – невпевнено мовив вiн.

– Мене звати Нiльс Хольгерсон. Мiй батько – Хольгер Нiльсон – селянин, i дотепер я був людиною, але сьогоднi вранцi…

Договорити йому не вдалося. Щойно вiн вимовив слово «людина», гуси позадкували й, витягнувши шиi, вороже зашипiли, загелготали, залопотiли крилами.

– Людинi не мiсце серед диких гусей, – сказала стара гуска. – Люди були, е й будуть нашими ворогами. Ти повинен негайно покинути зграю.

Тепер вже Мартiн не втримався i втрутився:

– Але ж його i людиною-то не назвеш! Погляньте, який вiн маленький! Я ручаюся, що вiн не заподiе вам нiякого лиха.

Акка пильно глянула на Нiльса, потiм на Мартiна й нарештi сказала:

– Нашi дiди, прадiди i прапрадiди заповiдали нам нiколи не довiрятися людинi, байдуже, маленька вона чи велика. Та якщо ти ручаешся за нього, то так i бути – сьогоднi хай вiн залишиться з нами. Ми заночуемо на великiй крижинi посеред озера.

З цими словами вона знялася в повiтря. За нею полетiла вся зграя.

– Послухай, Мартiне, – несмiливо запитав Нiльс, – ти що ж, залишишся з ними?

– Ну звiсно! – з гордiстю вiдповiв Мартiн. – Не щодня домашньому гусаковi випадае така честь – летiти в зграi Акки Кебнекайсе.

– А як же я? – знову запитав Нiльс. – Менi нiзащо самому не дiстатися додому. Я зараз i в травi заблукаю, не те що в цьому лiсi.