Деміан. Кнульп

Нiчого це не вирiшувало – об одинадцятiй менi необхiдно бути на ринку! Отож о десятiй я тихенько встав i сказав, що вже почуваюся краще. Як завжди в таких випадках, це означало, що я повинен або все-таки валятись у лiжку, або ж по обiдi пiти до школи. Я сказав, що краще вже пiду до школи.

Я виробив собi план. Без грошей прийти до Кромера не можна. Отже, треба забрати свою скарбничку, хоча цього недостатньо. Грошей там замало, далеко не та сума, яка була потрiбна; але все ж таки хоч щось, i чуття пiдказувало менi, що це краще, нiж нiчого, i, може, вдасться якось задобрити Кромера.

Менi було кепсько на душi, коли я навшпиньки скрадався до материноi кiмнати й забрав з ii письмового столу свою скарбничку; правда, було не так кепсько, як учора. Мое серце стискалося, i стало ще гiрше, коли при першому ж оглядi в коридорi унизу я побачив, що скарбничка замкнена. Зламати ii виявилося дуже просто, треба було тiльки пробити тонку бляшану кришку; але це все далося менi нелегко, бо тепер я скоiв крадiжку. Досi я тiльки крадькома цупив солодощi, цукерки, фрукти.

А це була таки крадiжка, хоча то були й моi власнi грошi. Ну от, тепер я ще на крок наблизився до Кромера та його свiту i швидко скочуюся донизу… Я хотiв опиратися, закусивши повiддя. До дiдька все! Але вороття назад уже нема… Я з острахом перелiчив грошi – у скарбничцi вони дзвенiли так обнадiйливо, а в руцi – iх було мiзерно мало. Там виявилося шiстдесят п’ять пфенiгiв. Я сховав скарбничку внизу в передпокоi, затиснув грошi в руцi i вийшов iз дому – iнакше, нiж будь-коли виходив за цi дверi. Менi здалося, що згори хтось гукнув мене, але я поспiхом подався геть.

Залишалося ще багато часу, я плентався вулицями. Мiсто неначе змiнилося пiд цими хмарами, будинки видивлялися на мене вiкнами, перехожим я напевне здавався якимсь пiдозрiлим. По дорозi менi згадалося, що один мiй однокласник хвалився якось, що знайшов цiлий талер на базарi, де продавали худобу. Я б охоче помолився за те, аби Бог сотворив чудо i подарував менi таку ж знахiдку.

Однак я уже втратив право на молитву. Та й скарбничка була вже зламана…

Франц Кромер побачив мене здалеку, але пiдходив спроквола, неначе зовсiм не помiчаючи мене. Вiн пiдiйшов упритул i кивком голови звелiв слiдувати за ним. Не оглядаючись, вiн неквапно йшов Солом’яною вулицею, через мiсток, поки не зупинився бiля останнiх будинкiв якоiсь новобудови. Там нiхто не працював, стiни стояли ще голi, без дверей i без вiкон. Кромер роззирнувся i шаснув через пройму дверей.