Деміан. Кнульп

– А в якому класi?

– У п’ятому… Але благаю – не кажи йому нiчого! Будь ласка, нiчого не кажи!

– Заспокойся – тобi нiчого не буде. Невже ти не хочеш розповiсти менi про цього Кромера трохи бiльше?

– Я не можу! Облиш це!

Вiн помовчав.

– А шкода… – сказав вiн перегодом. – Ми могли би продовжити наш цiкавий дослiд. Та я не хочу завдавати тобi переживань. Але ти маеш усвiдомити: твiй страх перед ним не е виправданим. Такий страх нас цiлковито руйнуе, його треба позбутися. Ти повинен звiльнитися вiд нього, якщо хочеш стати дорослим хлопцем.

Розумiеш? Звiсно, ти можеш не розповiдати… Але ти ж бачиш, що я знаю дещо бiльше – здогадуюсь… Чи не винен ти йому якiсь грошi?

– Винен… Але не це головне! Я не можу про це розповiсти – не можу!

– А якщо я дам тобi ту суму, яку ти йому винен? Я б мiг спокiйно дати ii тобi.

– Нi-нi, не в тiм рiч! Я прошу тебе: нiкому про це не кажи! Нi слова! Ти зробиш мене нещасним!

– Довiрся менi, Сiнклере. Гаразд, свою таемницю ти вiдкриеш менi як-небудь згодом…

– Нi, нiколи, нiколи! – вигукнув я запально.

– Як хочеш. Я мав на увазi, що коли-небудь, можливо, ти розкажеш менi бiльше. Але добровiльно, звiсно. Ти ж не думаеш, що я вчиню так само, як той Кромер?

– О, нi… Але ж ти нiчого про це не знаеш!

– Авжеж, нiчого. Я тiльки розмiрковую про це. І нiколи не вчиню так, як отой Кромер, можеш менi повiрити. Та й ти ж менi нiчого не винен…

Ми мовчали досить довго, i я зрештою заспокоiвся. Але обiзнанiсть Демiана загнала мене в глухий кут.

– Тепер я пiду додому, – сказав вiн i щiльнiше запнув пiд дощем грубе вовняне пальто. – Хочу тiльки нагадати тобi ще раз: ти повинен вiдв’язатися вiд цього типа! Якщо вже нiяк не виходить по-iншому – убий його! Ти б викликав у мене повагу i схвалення, якби так зробив. Я б тобi допомiг.

Мене охопив жах. Я згадав iсторiю про Каiна. Менi стало моторошно, i я тихо заплакав. Занадто багато страхiть було довкола мене.

– Ну, гаразд, – посмiхнувся Макс Демiан.

 – Іди додому. Якось упораемося. Хоча вбити було б найпростiше. У таких справах чим простiше – тим краще. Нiчого доброго ти вiд цього приятеля Кромера не дiждешся.

Я прийшов додому, i менi здалося, що я не був тут бозна-скiльки часу. Все виглядало iнакше. Мiж мною i Кромером зажеврiла якась надiя, якесь майбутне! Я бiльше не був сам-один! Тiльки зараз я побачив, яким самотнiм був я зi своiми думками впродовж усього цього часу.