Деміан. Кнульп

Звiдки це йде? Не треба нiкого боятися. Коли ти когось боiшся – це вiдбуваеться тому, що ти дозволив, аби той «хтось» мав над тобою владу. Ти, примiром, вчинив щось негоже, а iнший про це знае i цим користуеться. Зрозумiв? Адже це так?

Я безпорадно поглянув йому в обличчя – воно було серйозним i розумним, як завжди, i щирим теж, але без будь-якоi сентиментальностi. Була в ньому справедливiсть, чи щось на кшталт цього. Я не розумiв, що зi мною вiдбуваеться; вiн стояв передi мною, мов якийсь чарiвник.

– Ти зрозумiв? – запитав вiн iще раз.

Я лиш кивнув, бо не мiг промовити й слова.

– Я ж тобi сказав, це здаеться дивним – як це – читати чиiсь думки? Але все робиться найприроднiше. Я мiг би, примiром, досить точно сказати тобi, що ти подумав про мене, коли я якось розповiв тобi iсторiю Каiна й Авеля. Ну, це загалом iнше. Цiлковито припускаю, що ти мiг бачити мене увi снi. Проте облишмо це. Ти – розумний хлопець, а бiльшiсть такi дурнi. Менi приемно розмовляти з хлопцем, який викликае в мене довiру.

– О нi. Я тiльки не зовсiм розумiю…

– Продовжимо, однак, наш цiкавий дослiд. Отже, ми з’ясували, що такий-то хлопчик полохливий… Вiн когось боiться… Його з цим «iншим» пов’язуе, ймовiрно, якась таемниця, що його дуже непокоiть… Десь воно так?

Немов увi снi, я скорився його голосу й у вiдповiдь тiльки кивнув. Може, це промовляв голос, який виходив з мене самого, який все знав? Краще й чiткiше, нiж я сам?

Демiан мiцно ляснув мене по плечу.

– Отже, правда? Так я й гадав! Тепер ще одне-едине запитання: ти знаеш, як звати того хлоп’яка, який щойно пiшов звiдси?

Я злякався до знемоги, моя таемниця вiд необережного дотику болiсно стиснула груди – iй не хотiлося виходити на свiт Божий.

– Який iще хлоп’як… Нiякого хлоп’яка тут не було…

Вiн засмiявся.

– Ану ж бо кажи! Як його звати?

Я прошепотiв:

– Ти… говориш про Франца Кромера?

Вiн вдоволено кивнув.

– Чудово! Ти молодець, ми ще станемо з тобою друзями.

– О, так… – зiтхнув я. – Вiн мерзенний, вiн – диявол! Але заради Бога – вiн нiчого не повинен знати! Ти хiба його знаеш? Чи вiн тебе?

– Заспокойся. Вiн пiшов, вiн не знае мене. Ще не знае. Але я був би не проти якось познайомитися з ним. Вiн, мабуть, навчаеться у народнiй школi?

– Так.