Деміан. Кнульп

Але, звiсно, це безглузде вчення е не чим iншим, як спробою диявола зiпсувати нашу вiру. Адже якщо повiрити в те, що Каiн правий, але неправий Авель, то з цього випливае, що Бог помилився, отже, Бог у Бiблii не е iстинним i единим, а якимось лжебожеством. Щось подiбне каiнiти насправдi стверджували i проповiдували. Однак ця ересь давно стерлася з пам’ятi людства, i батька дивувало тiльки те, що хтось iз моiх шкiльних товаришiв змiг про це щось довiдатися. У будь-якому разi, вiн серйозно попередив мене, щоб я вiдкинув подiбнi думки.

Роздiл третiй

Розбiйник

Можна було б багато чого чудового, нiжного i приемного розповiсти про мое дитинство, про мою захищенiсть у батька й матерi, про любов до батькiв i про легке життя в затишному, славному, свiтлому оточеннi. Але мене цiкавлять тiльки тi кроки, якi я зробив для того, щоб вiднайти себе самого. Всi цi чарiвнi притулки, острiвцi щастя й райськi куточки я залишаю в сяйливiй далинi i не хочу ще раз повертатися туди.

А тому, розповiдаючи про свiй пiдлiтковий вiк, я буду говорити тiльки про те, що вiдбулося такого, що спонукало мене йти вперед, виривало зi звичного кола.

Поштовхи приходили завжди з «iншого свiту», вони приносили з собою страх, примус i нечисте сумлiння, вони завжди були буремними i загрожували тому спокою, в якому я залюбки перебував би й надалi.

Збiгли роки, коли менi судилося знову вiдкрити, що в менi самому знаходиться отой рушiй, який у дозволеному, свiтлому свiтi мусить таiтися й приховуватися. Як i до кожноi людини, так i до мене прийшли вiдчуття, що повiльно прокидалися, наступали на мене, як ворог i руйнiвник, як щось заборонене, як спокуса i грiх.

Те, чого шукала моя допитливiсть, що породжувало в менi мрii, насолоду i страх, – велика таемниця статевого дозрiвання, – нiяк не пов’язувалося iз затишним блаженством мого дитячого спокою. Я чинив так, як i всi iншi. Я вiв подвiйне життя хлопчини, який дитиною вже не був. Моя свiдомiсть жила в рiдному i дозволеному, вiдкидаючи цей новий зажеврiлий свiт. Але водночас я жив у мрiях, поривах, бажаннях пекельноi напруги, через якi свiдоме життя вибудовувало собi дедалi ненадiйнiшi мости, бо свiт дитинства руйнувався в менi. Як майже всi батьки, так i моi теж, нiяк не допомагали iнстинктам, що прокидалися в менi (про це не прийнято було тодi вести розмову). Їхня безмежна турботливiсть лише спонукала мене вiдвернутися вiд реальностi i жити, як i ранiше, у свiтi дитинства, який ставав дедалi нереальнiшим i фальшивим.