Деміан. Кнульп

Його нiхто не любив, нiхто не був близький до нього, лише його мати, але i з нею вiн, здавалося, поводився не як хлопчина, а як дорослий. Учителi, власне, залишили його в спокоi. Вiн був гарним учнем, однак не намагався комусь подобатися, i час вiд часу до нас доходили чутки про яке-небудь слiвце, зауваження чи заперечення, кинуте ним на адресу того чи iншого вчителя з явним викликом чи з iронiею.

Я зосереджуюся, заплющивши очi, i передi мною виринае його образ. Де це було? Ну от, спливло. Це було на вулицi перед нашим будинком.

Одного разу я побачив, як вiн стояв там iз записником у руцi i щось малював. Вiн перемальовував гербовий рельеф з птахом над вхiдними дверима нашого будинку. А я стояв поблизу вiкна, заховавшись за фiранкою, дивився на нього i з подивом бачив його уважне, зосереджене, свiтле обличчя, повернуте до герба, обличчя дослiдника чи художника, заглиблене i вольове, навдивовижу свiтле й холодне, з розумними очима.

Потiм я знову якось побачив його. Це було трохи згодом, на вулицi; пiсля урокiв ми всi купою стояли довкола коня, що, пiдвернувши ногу, завалився на землю.

Вiн лежав, ще запряжений в дишло, попереду сiльськоi пiдводи, жалiбно хрипiв, шукаючи чогось розширеними нiздрями, i стiкав кров’ю з невидимоi рани, вiд чого поруч iз ним повiльно наливалася темним сiра пилюка вулицi. Вiдвернувшись, iз вiдчуттям нудоти вiд цього видовиська, я побачив обличчя Демiана. Вiн не проштовхувався вперед, а стояв позаду всiх, у природнiй елегантнiй позi, як це було властиво йому. Його погляд був спрямований на морду коня, i в ньому знову була ця глибока, тиха, майже фантастична неупереджена уважнiсть. Я, мабуть, довго дивився на нього i тодi вiдчув – ще цiлком пiдсвiдомо – щось дуже своерiдне. Я побачив обличчя Демiана i зауважив не тiльки те, що це обличчя не хлопчика, а чоловiка, я побачив щось бiльше. Здавалося, у ньому було також i щось жiноче, а головне – на якусь мить це обличчя здалося менi не чоловiчим чи дитячим, не старим чи молодим, а якимось тисячолiтнiм, якимось позачасовим, що вiдрiзнялося вiд того, в чому ми живемо. Так могли виглядати тварини чи дерева або зiрки – я цього не змiг би пояснити, я вiдчував не зовсiм те, що зараз кажу вже дорослим, але щось приблизно. Можливо, вiн був вродливий, може, подобався менi, а може, здавався вiдразливим – це теж не можна було чiтко визначити. Я бачив тiльки одне: вiн був iнший – не такий, як ми, вiн був мовби тварина або дух чи образ – я не знаю, яким вiн був, але вiн був не такий, як усi.