Деміан. Кнульп

Невдовзi пiсля цього вiдбулася конфiрмацiя, вiд якоi в мене не залишилося жодних пам’ятних спогадiв.

Але тепер усе стало iншим. Мое дитинство вже вiддалилося. Батьки поглядали на мене якось заклопотано. Моi сестри стали менi цiлковито чужими. Протверезiння знецiнило i знебарвило звичнi для мене почуття i радощi, сад уже не пахнув, лiс не приваблював, свiт довкола мене був схожий на ярмарок зужитих речей – вiн був прiсний i нецiкавий, книги були просто папером, а музика – шумом. Так з осiннього дерева спадае листя, воно цього не вiдчувае, з гiлок стiкае дощ, iх освiтлюе сонце, або осiдае паморозь, а життя в ньому поволi завмирае, вiдходить кудись углиб.

Воно не вмирае повнiстю. Воно вичiкуе.

Було вирiшено, що пiсля вакацiй я переiду до iншоi школи, вперше – оддалiк вiд дому. Мати часом пiдходила до мене з особливою нiжнiстю, заздалегiдь прощаючись, намагаючись перелити в мое серце свою любов, вичарувати тугу за домом i його незабутнiсть. Демiан поiхав. Я залишився самотнiй.

Роздiл четвертий

Беатрiче

Так i не побачившись зi своiм приятелем, я в кiнцi вакацiй виiхав до Шт. Моi батьки вирушили разом зi мною, щоби дбайливо передати мене пiд опiку одному гiмназiйному вчителю в пансiонi для хлопчикiв. Вони б зацiпенiли вiд жаху, якби тiльки знали, в якi умови мене запхнули.

Їх усе ще непокоiло питання, чи вийде з мене колись порядний син i корисний громадянин, а чи моя природа потягне мене кудись на манiвцi. Моя остання спроба почуватися щасливим пiд покровом рiдноi домiвки i ii затишку тривала досить довго, iнколи вона хиталася i врештi-решт цiлковито провалилася.

Дивна порожнеча i самотнiсть, яку я вперше вiдчув пiд час вакацiй, що розпочалися пiсля конфiрмацii, минали не так швидко. Прощання з рiдними мiсцями далося менi напрочуд легко, менi було навiть соромно за те, що я не дуже сумую, сестри часом плакали без причини, а я так не вмiв. Я дивувався сам собi. Я завжди був сердечним i, по сутi, доволi добрим.

Тепер я цiлковито змiнився. Я виявляв повну байдужiсть до зовнiшнього свiту й цiлими днями був зайнятий тим, що прислухався до себе, до заборонених i темних потокiв, якi таемно вирували в менi. Я дуже швидко вирiс за останнi пiвроку i виглядав довготелесим, худим i незграбним пiдлiтком. У менi нiчого не залишилося вiд милоi дитинностi, я сам вiдчував, що такого мене любити неможливо, i сам також аж нiяк не любив самого себе.