Загадкова історія Бенджаміна Баттона

Неприемностi, котрi Бенджамiновi доводилося терпiти у своiй родинi, пом’якшувалися новими захопленнями, котрi в нього з’явилися. Вiн почав грати у гольф й робив надзвичайнi успiхи. Вiн зацiкавився танцями: у 1906 роцi вiн став експертом у виконаннi «Бостон», у 1908 – впевненим знавцем «Максiксе», а в 1909 йому заздрив кожен юнак у мiстi, коли той танцював «Касл Волк».

Його популярнiсть, звiсно, деякою мiрою заважала роботi, та вiн займався торгiвлею залiзними виробами майже двадцять п’ять рокiв i тепер вважав, що зовсiм скоро зможе передати цю справу в руки свого сина Роско, який нещодавно закiнчив Гарвардський унiверситет.

Його часто плутали з сином. Це викликало в нього вдоволення, вiн швидко забув той зловiщий страх, що опанував його, коли вiн повернувся з Іспано-американськоi вiйни та почав наiвно радiти своiй зовнiшностi. Та ця солодка омана мала ще неприемний пiслясмак – вiн ненавидiв з’являтися на публiцi зi своею дружиною. Хiльдегардi було пiд п’ятдесят, i вiн жахливо ii соромився.

9.

Одного серпневого дня, 19 року, пiсля того, як фiрма «Роджер Баттон i Ко» потрапила до рук молодого Роско Баттона, чоловiк, на вигляд якому можна було дати рокiв двадцять, вступив на перший курс Гарвардського унiверситету в Кембриджi. Вiн не зробив фатальноi помилки й промовчав про свое п’ятдесятирiччя, не згадав вiн i те, що його син закiнчив цей унiверситет десять рокiв тому.

Його зарахували, i, майже одразу ж, вiн опинився серед найобдарованiших студентiв класу, частково тому, що здавався трохи старшим, нiж iншi першокурсники, яким було приблизно рокiв вiсiмнадцять.

Та значний успiх йому принесла футбольна гра з Єльським коледжем, в якiй вiн грав так фантастично, iз такою жагою, iз холодною, безжалiсною злiстю, що забив сiм штрафних i чотирнадцять звичайних м’ячiв у ворота суперникiв, пiсля чого всiх одинадцятьох гравцiв, що втратили свiдомiсть, винесли з поля. Вiн став найзнаменитiшим у коледжi.

Та, як не дивно, на третьому роцi навчання йому ледве вдавалося збирати команду.

Тренери казали, що вiн втратив вагу, вони помiтили, що вiн вже не такий високий, як ранiше. Вiн бiльше не забивав голiв, проте його тримали в командi, бо його шалена репутацiя наводила страх та збентеження на команду суперникiв Єля.

У випускному класi вiн уже не грав у футбол. Вiн ставав все меншим й слабшим, i одного дня другокурсник звернувся до нього як до вступника, що викликало в Бенджамiна гiрку хвилю обурення.