Загадкова історія Бенджаміна Баттона

– Слухайте, – проголосив раптом старець, – якщо ви думаете, що я пiду додому в цiй ковдрi, то ви цiлковито помиляетеся.

– Малята завжди окутанi ковдрами.

З навмисним шурхотiнням старець дiстав малу бiлу сорочечку.

– Дивiться, – вiн говорив тремтячим голосом. – Ось це вони приготували для мене.

– Малята завжди таке носять, – вiдказала буденним тоном медсестра.

– Добре, – сказав старець, – цей малюк постане голим перед вами через двi хвилини. Ця ковдра свербить. Врештi, могли б окутати мене простирадлом.

– Зачекай! Зачекай! – швидко сказав мiстер Баттон. Вiн обернувся до медсестри. – Що менi робити?

– Йдiть у мiсто та купiть вашому синовi якийсь одяг.

Голос сина мiстера Баттона йшов за ним вниз до холу.

– І тростину менi, тату. Я хочу мати тростину.

Мiстер Баттон дико зачинив за собою дверi.

2.

– Доброго ранку, – звернувся нервово мiстер Баттон до клерка унiверсальноi крамницi Чiсапiк. – Я хочу купити одяг для своеi дитини.

– Скiльки iй рокiв, сер?

– Приблизно шiсть годин, – вiдповiв мiстер Баттон без чiткоi впевненостi.

– Я не впевнений, що це те, що менi потрiбно. Вiн – дитина незвичайно великих розмiрiв. Незвичайно великих.

– У них у наявностi найбiльшi дитячi розмiри.

– Де продаеться одяг для пiдлiткiв? – запитав мiстер Баттон, у вiдчаi змiнюючи основне запитання.

Вiн вiдчув, як клерк, мабуть, здогадуеться про його соромливу таемницю.

– Тут.

– Що ж… – вiн завагався.

Задум одягти свого сина в чоловiчий одяг був огидним. Якби ж то вiн тiльки змiг знайти дуже великий костюм для хлопчика, мiг вiдрiзати цю довгу й остогидлу бороду, перефарбувати бiле волосся в коричневий тон, це б могло приховати найгiрше, повернути частину його самоповаги, не згадуючи вже про репутацiю в Балтиморськiй общинi.

Проте, безумно, оглядаючи вiтрини з хлопчачим одягом, вiн виявив, що жодне вбрання не пiдходить для новонародженого Баттона. Вiн звинувачував крамницi, звiсно, – у таких випадках тiльки iх i звинувачують.

– Так скiльки рокiв вашому синовi, ви казали? – зацiкавлено вимагав вiдповiдi клерк.

– Йому шiстнадцять.

– Ох, я щиро вибачаюся. Гадав, ви сказали шiсть годин. Ви знайдете одяг для пiдлiткiв у наступному залi.

Мiстер Баттон сумно повернувся назад. Потiм – зупинився, осяяний, i вказав пальцем на одягненого манекена у вiтринi крамницi:

– Ось! – вигукнув вiн. – Я вiзьму цей костюм, знiмiть його з манекена.