Захар Беркут

Зате в полонинах, що були, так само, як i всi доокружнi лiси, власнiстю тухольськоi громади, паслися великi отари овець, у котрих спочивав головний скарб тухольцiв: з них вони добували собi одежу й страву, омасту[64 - Омаста – жир (Прим. М. Легкого)] й м’ясо.

В лiсах довкола села паслися корови й воли; але сама мiсцевiсть, гориста, скалиста й неприступна, забороняла держати багато тяжкоi рогатоi худоби.

Другим головним джерелом достатку тухольцiв були лiси. Не говорячи вже про дрова, котрих мали безплатно i на топливо, i на всякi будинки, лiси достачали тухольцям звiрини, лiсових овочiв i меду.

Правда, життя серед лiсiв i недоступних диких гiр було тяжке, було ненастанною вiйною з природою: з водами, снiгами, диким звiром i дикою, недоступною околицею, – але тота боротьба вироблювала силу, смiлiсть i промисловiсть народу, була пiдставою й пружиною його сильного, свобiдного громадського ладу.

Сонце вже геть схилилося з полудня, коли з високого верха в тухольську долину спускалося знайоме нам ловецьке товариство пiд проводом Максима Беркута.

Передом iшов Тугар Вовк з донькою i з Максимом; решта товариства ступала за ними невеличкими купками, гуторячи про перебутi лови та ловецькi пригоди.

Перед очима товариства розкрилася тухольська долина, облита гарячим сонячним промiнням, мов велике зелене озеро з невеличкими чорними острiвцями. Круг неi, мов височезний паркан, бовванiли кам’янi стiни, по яких п’ялися де-де пачоси зеленоi ожини та корчi лiщини. При входi в долину ревiв водопад, розбиваючись о камiння срiблястою пiною; поуз водопаду викутий був у скалi вузький вивiз[65 - Вивiз – шлях, дорога (Прим.

М. Легкого)], яким iшлося вгору i далi понад берегом потока через верхи i полонини аж до угорськоi краiни; се був звiсний тодiшнiм гiрнякам «тухольський прохiд», найвигiднiший i найбезпечнiший пiсля дуклянського: десять дооколичних громад, з галицького i з угорського боку, працювали майже два роки над виготовленням сього проходу. Тухольцi вложили найбiльше працi в те дiло, тож гордилися ним, як своiм.

– Гляди, боярине, – сказав Максим, зупиняючись над водопадом при входi в крутий, у каменi кований вивiз, – гляди, боярине, се дiло тухольськоi громади! Геть ось туди, через Бескиди[66 - Бескиди – система гiрських хребтiв у пiвнiчнiй смузi Карпат, у межах Польщi, Украiни, Чехii та Словаччини. На сучаснiй Львiвщинi розташованi Схiднi Бескиди. (Прим. М. Легкого)], тягнеться сеся дорога, перша така дорога в верховинi.