Каїн і Авель

Вiн роздiлив усiх так, що поляк завжди спав поруч зi смоленцем, сподiваючись, що зменшить iмовiрнiсть подальшого протистояння мiж конкуруючими зграями.

Значну частину кожного дня вiн видiляв на вивчення дивноi мови смоленцiв. Упродовж кiлькох дiб вiн не усвiдомлював, що це росiйська, адже вона дуже рiзнилася вiд тiеi класичноi мови, яку викладав йому барон. Але справжне розумiння цього вiдкрилося пiдлiтковi, коли вiн нарештi втямив, куди саме прямуе потяг.

Щодня Владек пiдкликав до себе двох смоленцiв для практичного спiлкування, а коли тi втомлювалися, кликав iнших двох, поки всi вони не виконали свое завдання.

Невдовзi вiн уже мiг вiльно розмовляти зi своiми новими спiльниками. Декотрi з них виявилися росiйськими солдатами, яких арештували пiсля репатрiацii за те, що побували в полонi у нiмцiв. Решта складалася з бiлогвардiйцiв, селян, гiрникiв i робiтникiв. Усi – запеклi вороги революцii.

Потяг торохтiв пустельним рельефом, безплiднiшого за який Владек нiколи не бачив, i через мiста, про якi вiн зроду не чув, – Омськ, Новосибiрськ, Красноярськ: цi назви зловiсно дзвенiли у вухах.

Нарештi, пiсля двох мiсяцiв i бiльше трьох тисяч кiлометрiв дороги вони дiсталися до Іркутська, де iхнiй шлях добiг кiнця.

Усiх в’язнiв вивели з потяга, нагодували та вручили iм сiрi роби з номерами на спинi, валянки, бушлати i важкi шинелi. Хоча подекуди вибухали сутички за найтеплiшi предмети одягу, тi все одно не могли забезпечити належний захист вiд вiтру та снiгу.

Прибули фiри без коней, як та, що везла Владека ранiше, й охоронцi покидали на землю довгi ланцюги. По тому бранцям закували кожному одну руку i по п’ятдесят – до спiльного ланцюга. Вони чвалали за вантажiвками, а iхнi охоронцi iхали в кузовi. Через дванадцять годин iм дозволили двi години вiдпочинку, щоб можна було вiддiлити померлих i вмираючих перед тим, як живi знову вирушать у дорогу.

Пiсля трьох днiв етапу Владек вирiшив, що помре вiд холоду та виснаження, але пiсля того, як вони бiльше не зустрiчали населених пунктiв, доводилося просуватися лише вдень, а вночi можна було вiдпочивати.

Мобiльна польова кухня, на якiй порядкували в’язнi з табору, забезпечувала iм юшку з рiпи, яку подавали холодною, i хлiб, який ставав iще черствiшим, коли минав черговий день. Владек дiзнався вiд цих бранцiв, що умови в таборi були iще гiршими, тому вони добровiльно визвалися працювати на польовiй кухнi.