Кобзар

Пiшов кобзар по улицi —

З журби як заграе!

Кругом хлопцi навприсядки,

А вiн вимовляе:

«Нехай буде отакечки!

Сидiть, дiти, у запечку,

А я з журби та до шинку,

А там найду свою жiнку,

Найду жiнку, почастую,

З вороженькiв покепкую».

[6 листопада 1838, С.-Петербург]

ДУМИ МОЇ, ДУМИ МОЇ

Думи моi, думи моi,

Лихо менi з вами!

Нащо стали на паперi

Сумними рядами?..

Чом вас вiтер не розвiяв

В степу, як пилину?

Чом вас лихо не приспало,

Як свою дитину?.

Бо вас лихо на свiт на смiх породило,

Поливали сльози… чом не затопили,

Не винесли в море, не розмили в полi?.

Не питали б люде, що в мене болить,

Не питали б, за що проклинаю долю,

Чого нуджу свiтом?

«Нiчого робить»,

Не сказали б на смiх…

Квiти моi, дiти!

Нащо ж вас кохав я, нащо доглядав?

Чи заплаче серце одно на всiм свiтi,

Як я з вами плакав?.. Може, i вгадав…

Може, найдеться дiвоче

Серце, карi очi,

Що заплачуть на сi думи,

Я бiльше не хочу.

Одну сльозу з очей карих —

І пан над панами!

Думи моi, думи моi,

Лихо менi з вами!

За карii оченята,

За чорнii брови

Серце рвалося, смiялось,

Виливало мову,

Виливало, як умiло,

За темнii ночi,

За вишневий сад зелений,

За ласки дiвочi…

За степи та за могили,

Що на Украiнi,

Серце млiло, не хотiло

Спiвать на чужинi…

Не хотiлось в снiгу, в лiсi,

Козацьку громаду

З булавами, з бунчугами

Збирать на пораду.

Нехай душi козацькii

В Украйнi витають —

Там широко, там весело

Од краю до краю…

Як та воля, що минулась,

Днiпр широкий – море,

Степ i степ, ревуть пороги,

І могили – гори,

Там родилась, гарцювала

Козацькая воля;

Там шляхтою, татарами

Засiдала поле,

Засiвала трупом поле,

Поки не остило…

Лягла спочить… А тим часом

Виросла могила,

А над нею орел чорний

Сторожем лiтае,

І про неi добрим людям

Кобзарi спiвають,

Все спiвають, як дiялось,

Слiпi небораки,

Бо дотепнi… А я… а я

Тiлько вмiю плакать,

Тiлько сльози за Украйну…

А слова – немае…

А за лихо… Та цур йому!

Хто його не знае!

А надто той, що дивиться

На людей душою,

Пекло йому на сiм свiтi,

А на тiм…

Журбою

Не накличу собi долi,

Коли так не маю.