Кобзар

Орлом сизокрилим лiтае, ширяе,

Аж небо блакитне широкими б'е;

Спочине на сонцi, його запитае,

Де воно ночуе, як воно встае;

Послухае моря, що воно говорить,

Спита чорну гору: «Чого ти нiма?»

І знову на небо, бо на землi горе,

Бо на iй, широкiй, куточка нема

Тому, хто все знае, тому, хто все чуе:

Що море говорить, де сонце ночуе.

Його на сiм свiтi нiхто не прийма.

Один вiн мiж ними, як сонце високе.

Його знають люде, бо носить земля;

А якби почули, що вiн, одинокий,

Спiва на могилi, з морем розмовля,

На божее слово вони б насмiялись,

Дурним би назвали, од себе б прогнали.

«Нехай понад морем, – сказали б, – гуля!»:

Добре еси, мiй кобзарю,

Добре, батьку, робиш,

Що спiвати, розмовляти

На могилу ходиш!

Ходи собi, мiй голубе,

Поки не заснуло

Твое серце, та виспiвуй,

Щоб люде не чули.

А щоб тебе не цурались,

Потурай iм, брате!

Скачи, враже, як пан каже:

На те вiн багатий.

Отакий-то Перебендя,

Старий та химерний!

Заспiвае весiльноi,

А на журбу зверне.

[1839, С.-Петербург]

ТОПОЛЯ

По дiбровi вiтер вие,

Гуляе по полю,

Край дороги гне тополю

До самого долу.

Стан високий, лист широкий —

Нащо зеленiе?

Кругом поле, як те море

Широке, синiе.

Чумак iде, подивиться

Та й голову схилить;

Чабан вранцi з сопiлкою

Сяде на могилi,

Подивиться – серце ние:

Кругом нi билини!

Одна, одна, як сирота

На чужинi, гине!

Хто ж викохав тонку, гнучку

В степу погибати?

Постривайте, все розкажу,

Слухайте ж, дiвчата.

Полюбила чорнобрива

Козака дiвчина.

Полюбила – не спинила,

Пiшов та й загинув…

Якби знала, що покине,

Була б не любила;

Якби знала, що загине,

Була б не пустила;

Якби знала, не ходила б

Пiзно за водою,

Не стояла б до пiвночi

З милим пiд вербою;

Якби знала!.. І то лихо —

Попереду знати,

Що нам в свiтi зустрiнеться.

Не знайте, дiвчата!

Не питайте свою долю…

Само серце знае,

Кого любить… Нехай в'яне,

Поки закопають!

Бо не довго, чорнобривi,

Карi оченята;

Бiле личко червонiе

Не довго, дiвчата!

До полудня, та й зав'яне,

Брови полиняють…

Кохайтеся ж, любiтеся,

Як серденько знае.

Защебече соловейко

В лузi на калинi, —

Заспiвае козаченько,

Ходя по долинi.