Кобзар

Одпочинеш; а як стане

Мiсяць серед неба,

Випий ще раз; не приiде —

Втрете випить треба.

За перший раз, як за той рiк,

Будеш ти такою;

А за другий – серед степу

Тупне кiнь ногою.

Коли живий козаченько,

То зараз прибуде.

А за третiй… моя доню,

Не питай, що буде.

Та ще, чуеш, не хрестися,

Бо все пiде в воду.

Тепер же йди, подивися

На торiшню вроду».

Взяла зiлля, поклонилась:

«Спасибi, бабусю!»

Вийшла з хати: «Чи йти, чи нi?

Нi, вже не вернуся!»

Пiшла, вмилась, напилася,

Мов не своя стала,

Вдруге, втрете, та, мов сонна,

В степу заспiвала:

«Плавай, плавай, лебедонько,

По синьому морю,

Рости, рости, тополенько,

Все вгору та вгору!

Рости тонка та висока

До самоi хмари,

Спитай бога, чи дiжду я,

Чи не дiжду пари?

Рости, рости, подивися

За синее море:

По тiм боцi – моя доля,

По сiм боцi – горе.

Там десь милий чорнобривий

По полю гуляе,

А я плачу, лiта трачу,

Його виглядаю.

Скажи йому, мое серце,

Що смiються люде;

Скажи йому, що загину,

Коли не прибуде.

Сама хоче мене мати

В землю заховати…

А хто ж ii головоньку

Буде доглядати?

Хто догляне, розпитае,

На старiсть поможе?

Мамо моя, доле моя!

Боже милий, боже!

Подивися, тополенько,

Як нема – заплачеш

До схiд сонця ранiсiнько,

Щоб нiхто не бачив.

Рости ж, серце-тополенько,

Все вгору та вгору;

Плавай, плавай, лебедонько,

По синьому морю!»

Таку пiсню чорнобрива

В степу заспiвала.

Зiлля дива наробило —

Тополею стала.

Не вернулася додому,

Не дiждала пари;

Тонка-тонка та висока —

До самоi хмари.

По дiбровi вiтер вие,

Гуляе по полю,

Край дороги гне тополю

До самого долу.

[1839, С.-Петербург]

ДО ОСНОВ'ЯНЕНКА

Б'ють пороги; мiсяць сходить,

Як i перше сходив…

Нема Сiчi, пропав i той,

Хто всiм верховодив!

Нема Сiчi; очерети

У Днiпра питають:

«Де то нашi дiти дiлись,

Де вони гуляють?»

Чайка скиглить лiтаючи,

Мов за дiтьми плаче;

Сонце грiе, вiтер вiе

На степу козачiм.

На тiм степу скрiзь могили

Стоять та сумують;

Питаються у буйного:

«Де нашi панують?

Де панують, бенкетують?

Де ви забарились?

Вернiтеся! дивiтеся —

Жита похилились,

Де паслися вашi конi,

Де тирса шумiла,

Де кров ляха, татарина

Морем червонiла —

Вернiтеся!» – «Не вернуться!

Заграло, сказало

Сине море.