Кобзар

Та й син же штука! Я вчора зустрiвся з Залiзняком; таке розказуе про його, що цур йому! «Кошовим, – каже, – буде, та й годi; а може, ще i гетьманом, коли тее…»

Старшина другий. А Гонта нащо? а Залiзняк? До Гонти сама…» сама писала: «Коли, – каже…»

Старшина первий. Цитьте лишень, здаеться, дзвонять!

Старшина другий. Та нi, то люде гомонять.

Старшина первий. Гомонять, поки ляхи почують. Ох, старi голови та розумнi: химерять-химерять та й зроблять з лемеша швайку. Де можна лантух, там торби не треба. Купили хрiну, треба з'iсти; плачте, очi, хоч повилазьте: бачили, що куповали; грошам не пропадать! А то думають, думають, нi вголос, нi мовчки; а ляхи догадаються – от тобi й пшик! Що там за рада? чом вони не дзвонять? Чим спиниш народ, щоб не гомонiв? Не десять душ, а, слава богу, вся Смiлянщина, коли не вся Украiна.

Он, чуете? спiвають.

Старшина третiй. Справдi, спiва щось; пiду спиню.

Старшина первий. Не спиняй, нехай собi спiвае, аби не голосно.

Старшина другий. Ото, мабуть, Волох! Не втерпiв-таки старий дурень; треба, та й годi!

Старшина третiй.

А мудро спiвае! коли не послухаеш, усе iншу. Пiдкрадьмось, братцi, та послухаем, а тим часом задзвонять.

Старшина первий i другий. А що ж? то й ходiмо!

Старшина третiй. Добре, ходiмо.

Старшини нишком стали за дубом, а пiд дубом сидить слiпий кобзар; кругом його запорожцi i гайдамаки. Кобзар спiвае з повагою i неголосно.

«Ой волохи, волохи,

Вас осталося трохи;

І ви, молдавани,

Тепер ви не пани;

Вашi господарi

Наймити татарам,

Турецьким султанам.

В кайданах, в кайданах!

Годi ж, не журiться;

Гарно помолiться,

Братайтеся з нами,

З нами, козаками;

Згадайте Богдана,

Старого гетьмана;

Будете панами,

Та, як ми, з ножами,

З ножами святими,

Та з батьком Максимом

Сю нiч погуляем,

Ляхiв погойдаем,

Та так погуляем,

Що аж пекло засмiеться,

Земля затрясеться,

Небо запалае…

Добре погуляем!»

Запорожець. Добре погуляем! правду старий спiва, як не бреше.

А що б то з його за кобзар був, якби не волох!

Кобзар. Та я й не волох; так тiлько – був колись у Волощинi, а люде й зовуть Волохом, сам не знаю за що.

Запорожець. Ну, та дарма; утни ще яку-небудь. Ану лишень про батька Максима ушквар.

Гайдамака. Та не голосно, щоб не почула старшина.

Запорожець. А що нам ваша старшина? почуе, так послуха, коли мае чим слухати, та й годi. У нас один старший – батько Максим; а вiн як почуе, то ще карбованця дасть.