Маклена Граса (збірник)

Не видко, кажеш… Гм… А куди це ти налагодився?

Вася (як хворий, повiв рукою). А… туди.

Копистка. От тобi й на! Та куди саме?

Вася. Не знаю… В город думка була.

Копистка. В город?

Вася. Мати померла й батько, ви ж знаете. А сьогоднi дiд вночi: тiкай, кажуть, закурили – i вмерли. Сумно якось стало одному. Так я встав уранцi та й пiшов.

Копистка. А дiд хiба не ходив до церкви? Гиря ж там, кажуть, вареним ячменем людей годуе!

Вася. Дiда прогнали… А я не ходив. Маслаки кiнськi збирав i варив. А палива з стрiхи смикав.

Копистка (зворушився). То чом же до мене не прийшов, чудiй ти, не чоловiк! Я б тебе печеною гавою нагодував… А в торбинцi в тебе що?

Вася. Та… Книжки.

Копистка. Гм… Книжки? І букваря, ма’ть, забрав?

Вася. Та… й букваря.

Копистка. І тетрадьку?

Вася. Яку тетрадьку?

Копистка. Та тую, що… совiцькi слова виписував.

Вася. А-а… Забрав, дядю! Аякже!

Копистка (заходив по хатi). Ти ось що, синок!.. Ти не ходи в город, бо не дiйдеш. Помреш у дорозi. Зоставайся тут… За секретаря будеш.

Тобi скiльки рокiв?

Вася. Та… ще помру я тут.

Копистка. Чорта помремо, синок! Будь ерой!.. От-от, як не видно, iде вже, повертае з города Серьога i, мабуть, з хлiбом…

Вася. Кажуть, що не приiде, бо вже мiсяць, як повiз у город чашу й хрест, а не видно й не чути, кажуть…

Копистка. Хто каже?.. Приiде! Ось побачиш – приiде! А он тобi надворi що – весна? А ондечки подивись що – сонце? Та яке сонце, гей!

Вася. Та… сонця ж не можна iсти.

Копистка. А то так: сонце не гава – його не впiймаеш.

Та тiльки ти не добрав дiла, синок! Сонце припече, трава наросте, рогоза в рiчцi, риби наловимо, юшки наваримо… Ну, а там незабаром трах-тара-рах – хлiб уродить… А поки що в мене сьогоднi гава е. Катай, синок, до мене жити! Ну що?

Вася (осмiхнувся крiзь сльози). Та… не знаю, як це воно буде.

Копистка. Знаеш, синок, що я надумав?

Вася. Що?

Копистка. А ось що: я тебе смаженою гавою годуватиму, а ти мене за це букваря довчиш. Гаразд?

Вася. Гаразд!

Копистка.

Трах-тара-рах, резолюцiю прийнято! Отже, таки вивчусь я грамоти, туди його маму! І рихметики вивчусь, i всякоi полiтики…

3

Убiгла Параска. Копистка до неi:

– Чуеш, стара? Давай на старiсть ще таку штуку встругнемо – i тебе грамоти вивчимо, га?

Параска. Годi! Он що в церквi робиться!

Копистка. Що?

Параска. Я так i думала: сидить, мабуть, руда сатана та цигарку смокче, а не туди, що вже треба нам ховатися або тiкати!

Копистка.