Марія Антуанетта

Крiм чеснотливоi старшоi придворноi дами, головний труд виховання припав трьом тiточкам, донькам Людовiка XV, трьом аж надто побожним пащекухам, що засидiлись у дiвках; iхню цноту не наважився б заперечити i найлихiший писок. Панi Аделаiда, панi Вiкторiя, панi Софiя, цi три парки, поставилися до занедбаноi чоловiком Марii Антуанетти нiбито по-дружньому; затамувавши лють на ввесь свiт, вони почали ii втаемничувати в стратегiю дрiб’язковоi придворноi вiйни, бо ж iй слiд опанувати мистецтво обмов i поговорiв, засвоiти пiдступну озлобленiсть, хитрощi потаемних iнтриг, навчитись пускати шпильки.

Попервах ця нова наука тiшить малу й недосвiдчену Марiю Антуанетту, вона невинно белькоче перченi кпини, але, загалом, ii вроджена щирiсть повстае проти такоi злостивостi. Прикидатися, ховати ненависть чи прихильнiсть Марiя Антуанетта, собi на шкоду, не навчилась нiколи i, керуючись правдивим iнстинктом, вона скоро позбулася опiки тiточок: ii прямiй i нестримнiй натурi огидна всяка несправедливiсть. Не бiльший вплив мала на ученицю й графиня Ноай; волелюбна вдача п’ятнадцяти-, шiстнадцятирiчноi дiвчинки невпинно повстае проти «mesure»[21 - Мiри (франц. ).], проти визначеного, незмiнно розбитого на параграфи розпорядку дня. Але про змiни годi було й думати. Вона сама так змальовуе свiй день: «Я прокидаюсь о десятiй або о пiв на десяту, вдягаюсь i проказую ранiшню молитву. Потiм снiдаю i йду до тiточок, де звичайно бачуся з королем. Там сиджу до половини одинадцятоi, об одинадцятiй iду зачiсуватись. Опiвднi влаштовують мiй прийом, i може прийти будь-хто, крiм простолюду. Я перед усiма накладаю рум’яна й мию руки, потiм чоловiки виходять, дами залишаються, i я перед ними вдягаюсь. О дванадцятiй iдемо до церкви. Якщо король у Версалi, то я йду на вiдправу разом iз ним, чоловiком i тiтоньками. Якщо його нема, я йду вдвох iз паном дофiном, але завжди в той самий час. Пiсля вiдправи ми прилюдно обiдаем, але встигаем до пiв на другу, бо обое iмо дуже швидко. Потiм я iду до пана дофiна, проте, якщо в нього справи, вертаюсь до своеi кiмнати, читаю, пишу або працюю, бо я гаптую для пана дофiна жилетку, робота посуваеться дуже поволi, та з Божою помiччю за кiлька рокiв сподiваюсь ii завершити. О третiй годинi знов iду до тiточок, з ними в той час i король; о четвертiй до мене приходить абат, о п’ятiй – учитель музики або спiву, i так до шостоi. О пiв на сьому, якщо не йду гуляти, майже завжди йду до тiточок. Щоб ти знала, мiй чоловiк теж майже завжди йде зi мною до них.