Марія Антуанетта

Навиклий у своему палацi до вiзантiйськоi догiдливостi, до того, що, навiть не сказавши до пуття, вiн клiпне ледь повiкою i вже кожен запопадливо хапаеться виконувати його волю, найхристияннiший король Францii вперше вiдчув, що йому чинять опiр: якесь дiвчисько насмiлилось вiдкрито знехтувати його велiння. Найпростiше було б, звичайно, закликати цю зухвалу упертючку до себе й добре потягати за коси, але навiть у цьому розпусному й наскрiзь цинiчному чоловiковi зосталося трохи сорому: все ж якось незручно казати вже майже дорослiй онуковiй дружинi, щоб вона перекинулась словом iз коханкою добродiя дiдуся.

Потрапивши в скруту, Людовiк XV робить точнiсiнько те саме, що й Марiя Терезiя: родинну справу перетворюе на державний захiд. На превеликий подив австрiйського посла Мерсi французький мiнiстр зовнiшнiх справ запросив його на бесiду не в залу аудiенцiй, а в покоi графинi Дюбаррi. Вiн одразу починае снувати рiзнi здогади щодо надто вже дивного мiсця зустрiчi – i сталося так, як вiн гадав: скоро лиш почалася розмова з мiнiстром, увiйшла графиня Дюбаррi, приязно привiталася з ним i почала докладно повiдати, як не по правдi наговорюють на неi, кажуть, що вона лиха до дофiни, насправдi ж усе не так, ii обмовляють, вона жертва ницого поговору. З представника iмператрицi зненацька перекинувшись у довiрника Дюбаррi, сердега Мерсi вкрай збентежився й починае сяк i так дипломатично викручуватись. Аж тут безгучно прочинилися потайнi дверi пiд килимом, власною персоною з’явився Людовiк XV i втрутився у важку розмову: «Досi ви, – каже вiн Мерсi, – були послом iмператрицi, а тепер, будь ласка, побудьте трохи й моiм послом». А потiм дуже щиро заговорив про Марiю Антуанетту. Вона чарiвна, але молода й неврiвноважена, i до того ж мае чоловiка, що не годен iй слова сказати, через те вона стае знаряддям усiляких iнтриг i дослухаеться до лихих порад усяких чужих людей (тут мались на увазi тiтоньки, його власнi дiти). Тому вiн просить Мерсi вжити ввесь свiй вплив, аби дофiна змiнила поведiнку. Мерсi миттю збагнув, що справа вже стала полiтичною, перед ним ясне i пряме доручення, яке треба виконати: король вимагае повноi капiтуляцii. Про перебiг подiй Мерсi, звичайно, притьмом повiдомив до Вiдня i, щоби пом’якшити свое прикре послання, наклав на портрет Дюбаррi трохи ласкавоi барви: не така вона вже, зрештою, лиха, та й хоче зовсiм небагато, аби дофiна хоч однiсiнький раз прилюдно заговорила до неi.