Марія Антуанетта

Тiльки тодi, коли гомiнкий i неосяжний, безбережний рухливий лiс, над яким майорiли корогви й злiтали капелюхи, пiдгорнувся до неi радiсною, теплою безiменною хвилею, вона вперше вiдчула блиск i велич становища, до якого пiднесла ii доля. Досi ii звали у Версалi «панi дофiна», але що там якийсь титул помiж тисячi iнших титулiв, один верхнiй непорушний щабель нескiнченноi дворянськоi драбини, пустий звук i холодне поняття. Тепер же всiма чуттями Марiя Антуанетта вперше зрозумiла вогненний сенс i гордi обiтницi слiв «наступниця французького трону».

Геть уражена, вона пише до матерi: «Минулого четверга я була на святi, якого не забуду довiку: нашому вступi в Париж. Нас ушановували так, як лиш можна собi уявити, але все це нiщо, найглибше мене вразило зворушення й шал бiдного народу, котрий, дарма що пригнiчений податками, не тямився з радощiв, коли бачив нас. У садку Тюiльрi було таке величезне стовпище, що три чвертi години ми не могли рушити нi вперед, нi назад, а вертаючи з цiеi прогулянки, змушенi були ще пiвгодини стояти на вiдкритiй терасi. Дорога мамочко, я не можу змалювати Вам всi тi пориви любовi й радощiв, що огорнули нас. Перш нiж поiхали назад, ми ще руками повiтали народ, i вiн дуже тiшився з того. Яке щастя, що в нашому становищi можна так легко здобути приязнь. І все ж у свiтi немае нiчого дорожчого, я це добре вiдчула й уже повiк не забуду».

Це першi справдi власнi слова, якi можна знайти в листах Марii Антуанетти до матерi.

Сильнi враження зразу вiдбиваються на ii рухливiй натурi, i шалена радiсть вiд цiеi зовсiм не заслуженоi, однак такоi несамовитоi народноi любовi збудила в нiй почуття вдячностi й великодушностi. Але швидко проймаючись, Марiя Антуанетта так само швидко й забувае. Навiдавшись до Парижа ще кiлька разiв, вона вже сприймае тi радощi як належну ii становищу цiлком зрозумiлу шану й по-дитячому бездумно нею тiшиться, приймаючи, як i решту подарункiв долi. Як чудово, коли тебе огортае тепла хмара вiтань, як чудово, коли тебе любить той незнаний народ – i немов своiм правом, вона й надалi тiшиться любов’ю двадцяти мiльйонiв люду, навiть не здогадуючись, що право мае ще й обов’язки i що, зрештою, без взаемностi загасае навiть найчистiша любов.

Уже першим своiм приiздом Марiя Антуанетта завоювала Париж, але водночас мiсто теж пiдкорило ii. Вiдтодi вона закохалась у Париж.