Марія Антуанетта

Пiзнього вечора за кiлька тижнiв до «joyeuse entrеe» вони звелiли запрягти карети, перебралися, позатуляли обличчя масками й подались, мов у Мекку, в заборонене мiсто Париж на бал в Оперу. А що вранцi наступного дня вони нiтрохи не спiзнилися до церкви, то нiхто й не викрив iхньоi недозволеноi пригоди. Нiби й сутички нiякоi не було, а все ж Марiя Антуанетта вперше щасливо помстилася ненависному етикетовi.

Потай вона вже скуштувала райського овочу Парижа, – тим дужче ii веселив i тiшив офiцiйний урочистий вступ.

Пiсля французького короля цар небесний теж дав свою милостиву згоду: восьмого червня був безхмарний, ясний та гарячий день i, аби хоч оком поглянути, стеклись неозорi юрмиська. Обабiч дороги вiд Версаля до Парижа немов вирiс густий, шумливий вiд радощiв i переплетений прапорами й вiнками пiстрявий людський живоплiт, а над ним витало хмаровиння капелюхiв. Комендант мiста маршал де Брiссак, котрий чекав пишну карету бiля мiськоi брами, на срiбнiй тарелi шанобливо подав мирнiй завойовницi ключi вiд мiста. Потiм пiдiйшли святково повбиранi перекупки (згодом вони геть iнакше зустрiчатимуть Марiю Антуанетту) й пiднесли, побажавши многii лiта, цьогорiчнi первинки – ягоди i квiти. Тодi ж загримотiли гармати Палацу iнвалiдiв, мунiципалiтету, Бастилii. Через усе мiсто двiрська карета повiльно iхала далi й по набережнiй Тюiльрi дiсталася до собору Матерi Божоi Паризькоi; всюди – в соборi, в монастирях, в унiверситетi – виголошували вiтальнi промови; потiм карета серед маева знамен проiхала крiзь навмисне споруджену для вступу трiумфальну арку – але найпишнiше дофiна й дофiну привiтав народ. Щоб поглянути на молоде подружжя, десятки, сотнi тисяч люду заполонили всi вулицi величезного мiста, – й побачивши цю несподiвано чарiвну й зачаровану жiнку, кожен повнився несказанним захватом. Ляскали в долонi, радiсно гомонiли, вимахували хустками й капелюхами, дотискалися дiти й жiнки, – i коли з балкону Тюiльрi Марiя Антуанетта побачила неосяжнi хвилi захопленоi людностi, то майже злякалася: «Господи, скiльки людей!» Але збоку до неi схилився маршал де Брiссак i вiдповiв iз суто французькою галантнiстю: «Мадам, хай не гнiваеться його високiсть дофiн, але перед вами двiстi тисяч закоханих у вас чоловiкiв».

Ця перша зустрiч iз народом справила на Марiю Антуанетту величезне враження. По натурi нерозважна, зате маючи швидкий розум, вона судить про подii лише за своiм безпосереднiм враженням, за тим, що бачить i чуе.