Місто

– Тепер, у цьому глухому пiдвалi, я пiзнав iнший вимiр часу – повiльний. Виявляеться, що chronos[1 - Час (гр.).], який звичайно летить стрiлою, може й зупинятися, досi я цього не знав.. Отож нарештi я маю можливiсть пропустити крiзь мозок кожну хвилину свого життя, мов молiльниця в пальцях намистинки чоток, над кожною з них зупинитися, задуматись, оцiнити; я це зробив i побачив, що тих чинникiв, категорично вирiшальних для мене, було тiльки три, а всi iншi так чи iнакше пiдпорядковувалися iм або ж випливали з них, були додатковими, потрiбними, але врештi-решт несуттевими, як обгортки на цукерках… Тодi, в перший день вiйни, коли я пiсля суперечки за преферансом стояв бiля вiкна i чiтко осмислив, що той шматок свiту, який виднiвся крiзь вiконну пройму, в одну мить може згаснути, зчорнiти, зникнути не вiд незбагненних сил природи, а вiд витвору людських рук, коли втямив, що я теж частинка цього свiту, а не привiлейована особина, якiй належиться надiйний сховок; i коли згасне, зчорнiе, зникне цей свiт, то можу зникнути i я, – тодi я задумався: що дасть менi силу вистояти серед розшалiлого смертоносного смерчу?

У Василининiй хижi на Лисинцi запанувала така тиша, що було чутно, як перебирае павучок лапками по незримiй павутинi; те павутиння насправдi бринiло, немов пастуша дримба, цей звук ставав щораз голоснiшим, набирав сили, заповнював довкола весь простiр, врештi зазвучав злагодженою оркестровою музикою, i в Страусову пам’ять увiйшли справжнi оркестранти – вони йшли загайпiльською курною дорогою попереду вiйськового пiдроздiлу, граючи марш.

Вiйсько було чуже; для пiдлiтка Богдана всiляке вiйсько було чуже, але до австрiйських мундирiв вiн змалку звик, а цi були одягнутi зовсiм iнакше i головне – спiвали пiсню зрозумiлими словами про якусь Галю, яку пiдманули бравi козаки й забрали з собою, втiшаючи ii, що з ними iй буде краще, нiж в рiдноi мами.

Пiсня виманювала людей з хат, селяни насторожено i мовчки ставали бiля своiх обiйсть, проте без страху, з цiкавiстю спостерiгали воякiв, якi, спiваючи, пiдморгували до молодиць та дiвчат i хвацько пiдсвистували; пiдроздiл промарширував через село i за крайньою хатою звернув на вигiн, де зупинився на перепочинок.