Над чорним морем

Дочка Христина втекла вночi через вiкно й потаенцi повiнчалась з сусiднiм дiдичем Милашкевичем. Синовi не давав батько й зайвоi копiйки в руки. Молодий Сергiй Бородавкiн був вже рiк в унiверситетi, як наглою смертю помер його батько. Сергiева широка натура, викохана в широких степах, випостившись за живоття батька, дала собi волю пiсля його смертi, тiльки на iнший спосiб. Сергiй, допавшись до батькового добра, програв, промайнував свою землю, усе свое добро, програв останню четвiрню коней з каретою, кинув унiверситет, оженився з простенькою мiщанською дiвчиною в Одесi й, нагулявшись донесхочу, врештi мусив йти на службу в залiзнодорожну контору.

– Чого це ви так пiзно вийшли гуляти? – спитав в Бородавкiна Комашко.

– Скуповував харч для сiм’i. Ми вже знайшли дачку на Великому Фонтанi, над самiсiньким морем: будемо купатись. А це мене жiнка послала накупить харчi, – сказав Бородавкiн.

Бородавкiн вже три днi скуповував провiзiю, а жiнка й дiти сидiли над морем без чаю, сахару та без грошей. Бородавкiн гуляв собi в Одесi й навiть забув за сiм’ю.

– А чи чули, якi скандали трапились у нас в Кишиневi? – сказав несподiвано Бородавкiн.

– А що? – гукнули усi в один голос.

– Офiцери в клубi побили дiдича Лупурелло.

– Яким способом? – спитали усi.

– Грали вони в карти та пили до пiвночi в мiському садку, а потiм полаялись. Лупурелло вхопив пляшку, кинув на офiцера. Пляшка полетiла на сусiднiй стiл i впала перед Караладжi, перед самiсiньким його носом. Офiцер кинув на Лупурелло паляницею; паляниця потрапила в голову якiйсь дамi; Лупурелло вдарив офiцера палицею.

Тодi всi офiцери сунулись до Лупурелла, добре попобили його, а далi перекинули через стiну на вулицю.

– Хiба ви були оце в Кишиневi? – спитав Комашко.

– Нi, – каже Бородавкiн.

– Може, це в газетах написано? – спитав Комашко.

– Нi. Я чув оце тiльки що на вокзалi, – сказав Бородавкiн.

– Хiба ви оце думали iхати в Кишинiв? – спитала в його Саня.

– Та нi! Я проводив на вокзал одного нашого кишиневця.

Та там в Кишиневi вийшла ще й друга штука. Поруновський хотiв стрiлятись за свою жiнку з ловеласом Кочу. А знаете, яка вийшла мiж ними дуель? Вони кинули жеребки, кому зостатись в Кишиневi, а кому виiхать на п’ять рокiв з Кишинева. Ловеласовi Кочу випало виiхати, i вiн виiхав, а чоловiк зоставсь iз жiнкою.

– А що ж на те жiнка? – питали в Бородавкiна.

– Жiнцi байдуже: вона любила iх обох однаково, – молов Бородавкiн.

Усi кругом стола зареготались.