Одіссея

Збори iтакiйцiв

Телемахiв од’iзд

Ледве з досвiтньоi мли заяснiла Еос розоперста,

З ложа свойого пiдвiвся улюблений син Одiссеiв,

В одяг убрався, черезплiч нагострений меч перевiсив

І, до намащених нiг пiдв’язавши сандалii гарнi,

Вийшов зi спальнi своеi, достоту на бога подiбний.

Дзвiнкоголосих гукнувши окличникiв, вiн наказав iм

Довговолосих на збори негайно скликать ахеiв.

Цi iх скликали, а тi – на площу збиралися швидко.

Щойно посходився люд i натовп зiбрався великий,

Вийшов на площу i вiн, тримаючи спис мiдногострий.

Був вiн не сам – услiд йому бiгли два пси прудконогi.

Чаром божистим його опромiнила з неба Афiна, —

Всi зачудовано люди дивились, коли вiн проходив.

Сiв вiн на батькiвськiм мiсцi, старшина ж уся розступилась.

Першим Египтiй, герой, до громади почав промовляти.

Зiгнутий старiстю був i знав у життi вiн багато.

Син-бо коханий його з Одiссеем поплив богорiвним

В суднах просторих у той Ілiон, що славиться кiньми, —

Звавсь вiн Антiф-списоборець.

З’iв його лютий кiклоп останнiм шматком на вечерi.

Трое синiв ще лишалось, – один, Еврiном, з женихами

Гурту тримався, два iншi у батька в полях працювали.

Тiльки й того не забув вiн, весь час ним журився i плакав.

Тож iз сльозами Египтiй почав говорити й промовив:

«Слухайте, всi iтакiйцi, що маю вам нинi сказати!

В нас нi нарад не було, нi зборiв на нашiм майданi

З дня, як на суднах просторих одплив Одiссей богосвiтлий.

Хто ж бо нас нинi зiбрав? Де виникла в цьому потреба —

В когось з молодших чи, може, в людей поважнiшого вiку?

Може, хто звiстку почув, що додому вертаеться вiйсько,

Ясно нехай оповiсть нам, про що вiн довiдався перше.

Може, щось iнше у справi народнiй звiстить i розкаже?

Благословенним менi вiн здаеться й вiдважним! Нехай же

Зевс на добро йому все, що вiн серцем замислив, оберне!»

Так вiн сказав, i, зрадiвши, улюблений син Одiссеiв

Всидiти довше не мiг.

Став посерединi зборiв. Тодi йому берло у руки

Вклав окличник Пейсенор, в порадах розумних умiлий.

Спершу до старця звернувсь Телемах i промовив до нього:

«Старче, той муж недалеко, – ти зараз i сам це побачиш.

Я цих людей позбирав, у великiм-бо смутку я нинi.