Одіссея

Звiстки нiде я не чув, що додому вертаеться вiйсько,

Мовити ясно не можу, щоб я десь довiдався перше, —

Нiчого в справi народнiй менi сповiстити й сказати.

Йдеться про мене самого й про лиха, що впали на дiм мiй.

Два iх: одно – що загинув мiй батько всечесний, який вам

Був владарем i ставивсь до вас, як той батько ласкавий;

Друге – ще гiрше то лихо, що дiм мiй увесь незабаром

Зовсiм зруйнуе й увесь мiй набуток дощенту погубить.

Матiр мою женихи проти волi ii обсiдають,

Всi отi милi сини тутешнiх мужiв щонайкращих.

В дiм до Ікарiя-батька вони не посмiли звернутись

Прямо, щоб викуп належний вiн визначив сам за дочкою

Й видав ii за того, кого схоче, хто буде iй любий.

В дiм наш унадившись, день вони в день учащають до нього,

Рiжуть нещадно воли в нас, i вiвцi, й годованi кози,

П’ють нашi вина iскристi, без мiри й без краю справляють

Учти своi, – витрат не злiчити! Немае-бо в домi

Мужа, як був Одiссей, щоб нещастя оте вiдвернути.

Ми ж боронитись тепер не здолаемо, й навiть пiзнiше

Будем безпомiчнi ми, захистити себе неспроможнi.

Я б заступився i сам – була б тiльки сила у мене!

Дiються речi, яких уже стерпiть не можна, – ганебно

Гине мiй дiм. Нехай i самих вас обурення пройме,

Й iнших людей посоромтесь, сусiдiв своiх, що навколо

Тут проживають. Бiйтесь хоч гнiву богiв ви безсмертних,

Щоб i до вас не змiнились, ураженi кривдами тими.

Я заклинаю вас Зевса iм’ям олiмпiйця й Фемiди,

Тоi, що збори скликае народнi та iх розпускае, —

Годi вам, друзi, дозвольте менi вже самому терзатись

Горем болючим! Хiба Одiссей, мiй батько всечесний,

Скривдив ворожо ахеiв отих в наголiнниках мiдних,

Що в ворожнечi мститесь на менi ви i платите лихом,

Цим потураючи людям? То краще, якби вже самi ви

Всi поз’iдали у мене маетки, стада i отари.

З’iли б самi ви усе, то й оплату я мав би скорiше.

Ми-бо ходили б по мiсту й чiплялись до вас iз благанням

Наше вiддати добро, аж поки всього б не вернули.

Нинi ж лише нездоланний ви серцевi жаль завдаете».

Гнiвно слова цi вiн вигукнув, берло вiдкинув на землю,

Слiз не тамуючи, й жалiсть до нього людей охопила.

Мовчки сидiли всi iншi, й нiхто з-помiж них не насмiливсь

В вiдповiдь прикре сказать Телемаховi слово образи.