Одіссея

Тiльки один Антiной озвався до нього й промовив:

«Що ти сказав, Телемаху, шаленцю ти високомовний!

Нащо ганьбиш нас? Ти хочеш неславою нас заплямити?

Не женихи-бо у смутку й печалях твоiх завинили,

Тiльки матуся твоя, що на хитрощах знаеться добре.

Третiй минае вже рiк i четвертий небавом настане

З дня, як ахейським синам серця вона в грудях морочить.

Всiм-бо надiю дае, обiцянками кожного тiшить,

Кожному вiсть посилае, в думках замишляючи iнше.

Пiдступ ще й iнший вона в лукавих задумала мислях:

Кросна великi в покоях поставивши, вмить заходилась

Ткати велику тканину тонку i так нам сказала:

«Юнi моi женихи! Хоч i вмер Одiссей богосвiтлий,

Не спонукайте до шлюбу мене, аж поки скiнчу я

Покрив погребний, – щоб марно прядiння мое не пропало, —

Славному старцю Лаерту на час, коли доля нещадно

В повен зрiст покладе його смертi в обiйми скорботнi,

Щоб не корили мене ахеянки в цiлiй окрузi,

Що залишився без савану той, хто надбав так багато».

Мовила це i дух наш вiдважний у грудях скорила.

З того часу вона ткала удень полотнину велику

Й потiм, при факельнiм свiтлi, ii уночi розпускала.

Цiлих три роки вона лукавством морочить ахеiв.

Аж на четвертому роцi, як знову весна наступила,

Нам розказала одна iз жiнок, що знала цю тайну,

Й вгледiли ми, як чудову вона розпускала тканину.

Тут довелося вже iй хоч-не-хоч, а ткання докiнчити.

Ось що кажуть тобi женихи, щоб i сам ти душею

Добре збагнув i щоб iншi ахеi усi оте знали:

Матiр свою вiдiшли i умов, щоб стала до шлюбу

З тим, кого батько укаже й хто буде самiй до вподоби.

А як ахейських синiв вiдсилать вона буде й надалi,

Горда iз того, чим щедро ii надiлила Афiна, —

Розумом свiтлим, умiлiстю в рiзних роботах прегарних,

Хитрiстю витiвок тих, що про них не чували ранiше

В давнiх ахеянок ми, таких, як отi пишнокосi

В гарнiм вiночку Мiкена, Тiро i Алкмена ошатна, —

Жодна iз них не могла б з Пенелопою навiть рiвнятись

Розумом; нинi ж iй краще тих хитрощiв не замишляти.

Доти худобу й маетки вони поiдатимуть в тебе,

Доки триватиме марно у мислях вона, що боги iй

В груди вкладають. Для себе вона цим велику здобуде

Славу, тебе ж призведе до значних лише втрат i видаткiв.

Ми ж нi вернемось до справ, нi до iншоi ми не поiдем,

Поки не вийде вона за котрого захоче з ахеiв».