Одіссея

Горя зазнае багато, супутцiв утратить, казав я,

Й, як незнайомий, лише на двадцятому роцi додому

Вернеться вiн, – i справдi усе це збуваеться нинi».

Тут Еврiмах, син Полiба, у вiдповiдь мовив до нього:

«Йшов би ти краще додому, старий, i там ворожив би

Дiтям своiм, щоб лихо яке не спiткало iх часом.

Тут же i я вiщувати без тебе ще краще зумiю.

Птахiв у небi лiтае без лiку пiд ясним промiнням

Сонця, – не всi ж вони мають про щось вiщувать; Одiссей же

Згинув далеко, – було б i тобi вже загинути разом

З ним, щоб нiкому iз нас ти нещасть не пророчив прилюдно

Й не намовляв проти нас Телемаха, що й так вже лютуе, —

Мабуть, ти ждеш, щоб тобi подарунок послав вiн додому?

Ось що скажу я тепер, i це збутися конче повинно:

Будеш при давнiх, великих знаннях своiх ти пiдбивати

Юного мужа цього балачками своiми на сварку,

Все тiльки вийде самому ж йому найперше на шкоду, —

Навiть i з помiччю птахiв отих вiн нiчого не зробить.

Ну, а на тебе, старий, ми пеню накладемо, що добре

Дасться взнаки тобi, – буде для серця тяжка та гризота.

А Телемаховi от що я перед всiма тут пораджу:

Матiр нехай вiн прихилить до батька свого повернутись —

Там iй хай справлять весiлля i щедре нехай приготують

Вiно й дарунки, що любiй належить одержати доньцi.

Певен-бо я, що ахейськi сини не ранiше вiдстануть

З прикрим отим жениханням. Нiкого ми не боiмося:

Нi Телемаха самого, який би не був велемовний,

Нi вiщуванням твоiм ми не журимось, старче, що марно

Ти виголошував, – цим лиш ненависть до себе ти збiльшив.

Буде так само усе поiдатися тут, i оплати

Їм не дiждать, поки з шлюбом вона, зволiкаючи, буде

Зводить ахеiв. Скiльки-бо часу прогаяли досi

Ми у змаганнi за неi й не ходим, проте, наречених

Інших шукати, щоб кожному з нас одружитися гiдно».

Вiдповiдаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

«Досить уже, Еврiмах i всi женихи благороднi,

Слiв витрачати на те, щоб вас умовляти й просити, —

Все це вiдоме богам, i ахеi усi про те знають.

Дайте швидкий ви менi корабель i супутникiв двадцять,

Щоб i туди, i назад пропливли всю дорогу зi мною.

Маю-бо в Спарту пливти i в Пiлос, пiсками укритий,

Там розпитати про батька, якого так довго немае,

Може, вiд смертних почую що-небудь чи з уст Поголоски,

Вiсницi Зевса, що людям чуток щонайбiльше приносить.