Одіссея

З смiхом тодi Антiной Телемаховi рушив назустрiч,

Руку узявши, назвав на iм’я його й слово промовив:

«Що ж, Телемаху, шаленцю ти високомовний, надалi

Викинь з грудей своiх намiр нам шкодити словом i дiлом,

Краще поiсти i випить ходiм, як ранiше бувало.

Те, що потрiбне тобi, усе приготують ахеi:

І корабель, i добiрних гребцiв, щоб доiхав ти швидше

В Пiлос священний чуток про славетного батька почути».

Вiдповiдаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

«Не випадае менi мiж зухвальцiв таких, Антiною,

Учти справляти спокiйно й безжурно отут веселитись.

Що, вам не досить хiба, що усякого скарбу багато

В мене понищили ви, женихи, коли був ще дитям я?

Нинi ж дорослий я став i чую, що мовлять навколо.

Все розумiю цiлком, i в грудях вiдвага мiцнiе, —

Тим-то жахливих на вас i спробую Кер я наслати,

В Пiлос приiхавши, може, чи й тут ще, мiж нашим народом.

Я вiд’iжджаю, i буде не марною путь, що кажу я, —

Щасною буде; тож iду, хоч нi корабля, нi гребцiв я

Власних не маю, – як видно, здавалось це вам вигiднiшим».

Мовив це й руку свою вiн iз рук Антiноевих вирвав

Легко; в той час женихи клопоталися учтою в домi.

З нього знущались вони i словами iз глумом ганьбили.

Дехто отак говорив iз тих юнакiв велемудрих:

«Мабуть, таки Телемах убивство на нас замишляе!

Месникiв вiн привезти чи з пiщаного Пiлоса хоче,

Чи аж iз самоi Спарти, бо прагне туди вiн страшенно!

Може, в Ефiру, на ниви родючi, вiн iхати хоче,

Щоб вiдтiля привезти душогубного зiлля-отрути,

В чашi насипати нам i усiх нас нараз погубити».

Інший ще так говорив iз тих юнакiв велемудрих:

«Хто зна, а може, i вiн iз своiм кораблем крутобоким,

Як Одiссей, заблукае й далеко вiд рiдних загине.

Клопоту це ж i для нас могло б iще бiльше додати:

Ми його скарб мiж собою повиннi були б подiлити,

Дiм тiльки цей залишили б ми матерi з мужем майбутнiм».

Так говорили. А вiн у батькову, з дахом високим,

Сходить комору широку, де золота й мiдi лежали

Купи, i в скринях одежа, й оливи запаси пахущi;

В глиняних амфорах, в ряд опертих о мури, старее

Чисте вино зберiгалось – солодкий напiй божественний,

Днини чекаючи тоi, коли Одiссей, у блуканнях

Горя зазнавши багато, усе ж би вернувся додому.

З засувом дверi двiйчатi, мiцнi i пригнанi щiльно,

Вхiд замикали.