Одіссея

Пiсня третя

Змiст третьоi пiснi

ДЕНЬ ТРЕТІЙ І ЧЕТВЕРТИЙ ДО ВЕЧОРА П’ЯТОГО ДНЯ

Прибувши до Пiлоса, Телемах зустрiчаеться з Нестором, який разом iз своiм народом на березi моря приносить жертву Посейдоновi. Нестор розповiдае йому про пригоди ахеян пiсля зруйнування Троi i радить Телемаховi довiдатись про свого батька у лакедемонського владаря Менелая. Переночувавши у Нестора, Телемах з його сином Пiсiстратом вирушають кiньми в путь i пiсля двох днiв дороги ввечерi прибувають до Лакедемону.

В Пiлосi

Випливло сонце, прекрасну покинувши моря затоку,

В неба твердiнь мiдяну, щоб безсмертних богiв осявати

Й смертних людей по широких землi плодородноi нивах.

В Пiлос, Нелееве гарно збудоване мiсто, мандрiвцi

В’iхали. Чорних бикiв пiлосяни на березi моря

Рiзали в жертву землi потрясателю в кучерях темних.

Лав було дев’ять рядiв, по п’ятсот iх сiдало у кожнiм,

Дев’ять лежало бикiв для кожного ряду забитих, —

Їли утроби вони, а боговi стегна палили.

В гавань мандрiвцi ввiйшли, з корабля тою ж миттю вiтрило

Вверх потягнули i, ставши на якорi, вийшли на берег.

Стежкою йшов Телемах, а попереду нього Афiна.

Перша озвалась тодi ясноока богиня Афiна:

«Годi уже, Телемаху, не будь же такий соромливий!

Чи не для батька ти море оце переплив, щоб дiзнатись,

Де його крие земля, яка його доля спiткала?

Просто ж до Нестора йди, баских упокiрника коней, —

Треба нам знати, яку вiн думку ховае у грудях.

Ти його сам попроси, щоб сказав вiн усю тобi правду, —

Вiн не злукавить, занадто-бо щирий вiн е i розумний».

Вiдповiдаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

«Менторе, як я пiду? І як я до нього звернуся?

Навiть i досвiду я в розмовах розумних не маю, —

Сором менi, юнаковi, розпитувать старшу людину».

В вiдповiдь мовить йому ясноока богиня Афiна:

«Дещо ти сам, Телемаху, у власнiм надумаеш серцi,

Дещо вкладе тобi бог, – гадаю-бо я, що не проти

Волi безсмертних богiв на свiт ти родився i вирiс».

Мовивши так, уперед вирушае Паллада Афiна

Кроком швидким, а за нею i вiн по слiдах божественних.

Так до громади дiйшли пiлосян, що на лавах сидiли;

Там же i Нестор сидiв iз синами; навкруг готували

Учту – тi смажили м’ясо, а тi на рожен настромляли.

Вгледiвши щойно гостей, назустрiч юрбою побiгли,

Руки пiднявши, вiтали i сiсти за стiл запросили.