Одіссея

Перший Несторiв син Пiсiстрат пiдiйшов до них близько,

Взявши за руки, привiтно обох запросив iх до гурту

Сiсти на руна овечi м’якi на пiску прибережнiм

Поряд iз батьком старим i братом своiм Фрасiмедом,

Дав по куску iм утроби й налив iм вина в золотii

Келихи, потiм з вiтанням звернувсь до Паллади Афiни,

Зевса-егiдодержавця дочки, i промовив до неi:

«Гостю-чужинче, тепер поклонись Посейдону-владицi,

Ви-бо, прибувши до нас, на честь його учту застали.

Потiм, з молитвою сам узливання як слiд сотворивши,

Дай i супутнику келих з вином, наче мед той, солодким,

Щоб узливання i вiн сотворив, – безсмертним, гадаю,

Молиться й вiн, – у богах-бо е кожнiй людинi потреба.

Вiн i молодший за тебе, менi ж вiн неначе ровесник, —

Тим-то тобi золотий i подам я першому кубок».

Так вiн сказав i вручив вина iй солодкого келих.

Втiшив богиню Афiну розсудливий муж справедливий

Тим, що iй першiй подав з золотого напитися кубка.

Потiм вона почала Посейдона-владику благати:

«Вислухай нас, Посейдон-землевладче, й молитви цiеi

Не вiдкидай, щоб усе, чого просимо в тебе, здiйснилось.

Нестору передусiм i синам його щастя пошли ти

Й iншим подай пiлосянам ласкаву свою нагороду

За гекатомби розкiшнi, для тебе принесенi щиро.

Дай ще менi й Телемаху вернутись щасливо, здiйснивши

Те, по що iхали ми на швидкiм кораблi чорнобокiм».

Так помолилась вона й узливання сама сотворила,

Потiм чудовий дала Телемаховi келих дводонний,

І помолився так само улюблений син Одiссеiв.

М’ясо найкраще тим часом спекли i з рожен познiмали,

Кожному пайку дали, й почалась у них учта розкiшна.

Потiм, коли уже голод i спрагу вони вдовольнили,

Нестор, iздець староденний, з таким до них словом звернувся:

«Саме тепер нам найкраще гостей розпитати й дiзнатись,

Хто вони, – пiсля того як в iдi уже втiхи зазнали.

Хто ви, чужинцi? Вiдкiль шляхом ви пливете вологим?

В справi якiй чи так, навмання, ви блукаете морем,

Наче розбiйники тi, що гасають по водних просторах,

Важачи власним життям i бiду несучи iноземцям?»

В вiдповiдь мовити смiло почав Телемах тямовитий, —

В груди сама-бо Афiна вiдваги йому доложила,

Щоб розпитати старого вiн мiг про вiдсутнього батька,

Щоб мiж людей i для себе мiг доброi слави набути:

«Несторе, сину Нелеiв, велика ахеiв пошано!

Звiдки ми, нас ти питаеш? Тож зараз тобi вiдповiм я.