Одіссея

З подивом щирим я нинi дивлюся на тебе:

Тож i в розмовi настiльки ти схожий на нього, що навiть

Важко повiрить, щоб мiг щось подiбне юнак говорити!

Ще не бували нiколи ми – я й Одiссей богосвiтлий —

Рiзноi думки анi у зiбраннях народних, нi в радi, —

Мислями завжди единi й душею, розумнi поради

Ми подавали аргеям, щоб вийшло усе якнайкраще.

Тiльки як ми зруйнували високе Прiамове мiсто

Й на кораблях одпливли, то бог нас розкидав, ахеiв, —

Зевс тодi в серцi своiм поворот нещасливий замислив

Людям аргейським, не всi-бо мiж ними бували розумнi

І справедливi.

Згубний-бо гнiв збудили вони в ясноокоi доньки

Батька всевладного, й розбрат вчинила вона мiж Атрiдiв.

Вдвох необачно вони поскликали на збори ахеiв

Проти звичаю, тодi, як за обрiй вже сонце сiдало.

Вийшли на площу з вина обважнiлi синове ахейськi

Й мовили мовно до них, навiщо людей поскликали.

Тут Менелай зажадав, щоб швидше згадали ахеi

Про поворот до вiтчизни по лону широкого моря.

Не до вподоби було Агамемнону це, бо вiн радив

Людям затриматись тут i священнi зложить гекатомби,

Щоб заспокоiти гнiв богинi Афiни жахливий.

Дурень! Не знав вiн того, що схилити ii вже не вдасться.

Вiчноживущi боги так швидко думок не мiняють.

Так от обидва стояли i прикрими лайки словами

Перекидалися; враз в наголiнниках мiдних ахеi

З криком страшенним схопились, мiж двох подiлившися гадок.

Спали ми нiч неспокiйно, один проти одного в серцi

Зле умишляючи, – Зевс готував нам великi нещастя.

Вранцi своi кораблi на священне ми зсунули море,

Здобич забравши усю й ошатно одягнених бранок.

Друга ж людей половина, не рушивши з мiсця, лишилась

При Агамемнонi, синi Атрея, людей вожаевi.

Ми ж, половина, на судна зiйшли, й одпливли, i помчали

Швидко, – морську широчiнь розстелив тодi бог перед нами.

В Тенед приiхавши, жертви богам принесли ми, вiтчизни

Прагнучи серцем.

Нам повернутись, – вiн вдруге мiж нас розпалив ворожнечу.

На кораблях крутобоких однi вже назад повертали

Із владарем Одiссеем досвiдченим, ще й хитродумним,

Щоб догодити цiлком Агамемнону, сину Атрея.

Я ж з усiма кораблями, якi прямували за мною,

Плив собi далi, бо знав, що бiду божество нам готуе.

Плив син Тiдея хоробрий за нами з своiм товариством.