Одіссея

Згодом до нас до обох приеднавсь Менелай русокудрий,

В Лесбосi нас вiн нагнав, – там про дальшу ми путь мiркували:

З пiвночi скелi Хiосу урвистого нам обминути,

Маючи Псiрiю, острiв, лiворуч, чи з пiвдня Хiосу,

Поуз Мiмант прямувати, вiтрам буревiйним вiдкритий.

Бога благали ми певну нам дати ознаку. Дорогу

Вiн показав i звелiв нам прорiзати впрост до Евбеi

Моря середину, щоб небезпеки уникнути швидше.

Вiтер попутний повiяв шумливо, i легко побiгли

Рибним шляхом кораблi, й уночi аж до мису Гереста

Ми прибули.

Стегна численних бикiв принесли ми у жертву подячну.

День був четвертий, коли з Дiомедом, впокiрником коней,

Сином Тiдея, супутцi ввели кораблi рiвнобокi

В гавань аргоську, а я плив до Пiлоса, й нi на хвилину

Вiтер не вщухнув попутний, що бог ще спочатку послав нам.

Так, мое любе дитя, без вiстей я прибув, i не знаю

Й досi я, хто врятувався з ахеiв, а хто з них загинув.

Те ж, що почути я мiг, у власному сидячи домi,

Знатимеш все ти як слiд, не втаю-бо вiд тебе нiчого.

Кажуть, вернулись тодi мiрмiдоняни всi списоборнi, —

Свiтлий-бо син Ахiлла, великого духом, iх вивiв;

Цiлий додому вернувсь Фiлоктет, син Поянта славетний;

Ідоменей всiх до Крiту довiз iз свого товариства,

Що зацiлiли в боях, – з них нiкого не викрало море.

А про Атрiда й самi ви чували, хоч одаль живете,

Як вiн вернувсь, як Егiст лиху йому згубу пiдстроiв.

Правда, ганебноi той покути зазнав незабаром.

Як воно добре, коли, загинувши, муж залишае

Сина! Помстився-бо вiн на пiдступному батькоубивцi,

Злому Егiстi, що вбив славетного батька у нього.

Друже мiй любий, я бачу, ти й рослий удавсь, i вродливий.

Будь же вiдважний, щоб доброi слави в потомках набути».

Вiдповiдаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

«Несторе, сину Нелеiв, велика ахеiв пошано!

Так, вiн помстився на нiм по заслузi, й широко ахеi

Славу його рознесуть, щоб знали й потомки майбутнi.

О, якби силою тою богове й мене надiлили,

Щоб за зухвалiсть болючу я мiг женихам вiдплатити, —

Кривди-бо iх i знущання занадто уже допiкають!

Щастя такого, проте, нам боги не судили послати —

Батьку моему й менi, – i доводиться тiльки терпiти».