Одіссея

Нестор, iздець староденний, у вiдповiдь мовив до нього:

«Друже, якщо вже про це нагадав ти й розмову провадиш, —

Чув я, багато в твiй дiм женихiв учащае незваних

Задля твоеi матусi i кривду тобi учиняють.

Отже, скажи, добровiльно ти зносиш оце чи до тебе

Ставляться люди вороже, керованi голосом божим?

Хто зна, можливо, ще прийде за iхнi насильства помститись

Батько твiй сам чи всi, iз ним разом зiбравшись, ахеi.

О, якби так полюбила й тебе ясноока Афiна,

Як Одiссеем славетним дбайливо вона пiклувалась

В краi троянськiм, де стiльки, ахеi, ми горя зазнали, —

Я-бо не бачив, щоб смертного мужа боги так любили,

Як Одiссеевi явно сприяла Паллада Афiна, —

Зволила б так i тебе любити вона й пiклуватись,

То не було б уже в них i згадки про те женихання».

Вiдповiдаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

«Старче, не думаю я, що це слово справдитися може.

Надто багато сказав ти, аж дивно менi! І надii

В мене нема, щоб те сталось, хоч би i боги так бажали!»

В вiдповiдь мовить йому ясноока богиня Афiна:

«Що за слова, Телемах, ти пустив крiзь зубiв огорожу?

Легко i здалеку бог порятуе людину, як схоче.

Краще волiв би й багато я стерпiти горя тяжкого,

Тiльки б вернутись додому й побачити день повороту,

Нiж, повернувшись, загибель спiткати при вогнищi рiднiм,

Як Агамемнон, дружини й Егiста пiдступнiстю вбитий.

Навiть боги вiд однаково всiм неминучоi смертi

Й любого iм врятувать не могли б, коли доля нещадна

В повен зрiст покладе його смертi в обiйми скорботнi».

Вiдповiдаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

«Менторе, як нам не гiрко, облишмо про це говорити.

Не повернутись додому нiколи йому, бо безсмертнi

Смерть йому й чорноi Кери обiйми давно присудили.

Нинi про iнше хотiв би розвiдати я й розпитати

Нестора, – вiд багатьох справедливiший вiн i мудрiший;

Трьом поколiнням людським вiн, кажуть, владар був незмiнний.

Глянути тiльки на нього – менi вiн безсмертним здаеться.