Одіссея

Несторе, сину Нелеiв, скажи-бо усю менi правду,

Як Агамемнон Атрiд загинув широкодержавний?

Де Менелай був? Яку для Атрiда загибель придумав

Хитрий Егiст, що убити здолав вiн сильнiшого мужа?

Може, не в Аргосi був Менелай тодi, десь заблукавши

Помiж чужими людьми, а той i вiдваживсь на вбивство?»

Нестор, iздець староденний, у вiдповiдь мовив до нього:

«Зараз, дитя мое любе, всю правду тобi розповiм я,

Сталося все саме так, як i ти вже собi уявляеш.

Справдi, якби, повернувшись iз Троi, Егiста живого

В братовiм домi Атрiд Менелай захопив русокудрий,

То не насипали б пагорб могильний тодi над померлим, —

Птахи i пси розтерзали б далеко за мiстом у полi

Кинуте тiло його, i нiхто б iз ахеянок навiть

Смертi його не оплакав, – страшне-бо замислив вiн дiло:

В час, коли ми за троянськi твердинi змагались завзято,

В Аргосi, кiньми багатому, вiн преспокiйно ховався

Й чаром облесливих слiв Агамемнона зводив дружину.

Спершу, проте, Клiтемнестра пресвiтла нiяк не давала

Згоди на справу негiдну, була вона в помислах чиста.

Був бiля неi спiвець, що йому, вирушаючи в Трою,

Син Атрея свою доручив доглядати дружину.

Згодом, коли ii воля богiв спонукала скоритись,

Висланий був той од неi спiвець аж на острiв пустинний,

Де для хижих птахiв вiн у здобич лишився й поживу.

В дiм свiй бажану привiв ii вiн, бо й сама так бажала.

Безлiч стегон богам попалив на святих вiвтарях вiн,

Безлiч оздоб, i тканин, i речей золотих iм навiшав,

Справу здiйснивши велику, на що вже й не мiг сподiватись.

З Троi вiд’iхавши разом, пливли ми поволi додому —

Син Атрея i я, один одному приязнi друзi.

Ми пропливали повз Сунiй священний, Афiн передгiр’я, —

Раптом Феб-Аполлон, що ласкавими з неба сягае

Стрiлами, вмить стерника русокудрому вбив Менелаю —

Фронтiя Онеторiда, що свiй корабель мореплавний

Вправно стерном направляв; з-мiж усiх поколiнь вiн найкраще

Вмiв кораблем керувати, коли розбушуеться буря.

Там забаривсь Менелай, хоч i як поспiшав у дорогу, —

Мусив товариша вiн поховати i похорон справить.

Потiм, коли в винно-темнее море поплинув iзнову

На кораблях вiн доладних i скель стрiмковерхих Малеi

Швидко досяг, страшну йому визначив Зевс громозвучний

Далi дорогу: вiтру наслав вiн бурхливе дихання

Й хвилi навколо буруннi пiдняв величезнi, як гори.