Одіссея

Крiту дiсталася тих розпорошених суден частина, —

Там, над Ярданом струмистим, кiдони жили споконвiку.

Гола, стрiмка, над водою звисае там скеля висока,

З самого краю Гортiни, в iмлисто-туманному морi.

З лiвого боку, до Фесту, велику там кидае хвилю

Нот, i той камiнь малий затримуе хвилю велику.

Саме туди iх загнало, i ледве уникнули люди

Гибелi, всi ж кораблi о скелi пiдводнi розбито

Хвилями вщент. Із них тiльки п’ять кораблiв синьоносих

Аж до самого Єгипту водою i вiтром загнало.

Поки, збираючи золота й всякого скарбу багато,

Із кораблями блукав Менелай мiж людей чужомовних,

Дома тим часом Егiст свiй злочин великий замислив:

Сина Атрея убив, i народ йому мовчки скорився.

Так вiн сiм рокiв владарив у злотобагатих Мiкенах,

Тiльки на восьмий з Афiн на згубу йому повернувся

Свiтлий Орест, i Егiста, пiдступного батькоубивцю,

Вбив вiн того, що колись умертвив його славного батька.

Потiм, проте, поминальну для всiх вiн справив аргеiв

Учту по матерi ницiй i тiм боягузi Егiстi.

Дня цього самого вже й Менелай гучномовний приiхав,

Стiльки привiзши скарбiв, скiльки iх в кораблях умiщалось.

Ти ж не барися, мiй друже, в блуканнях вiд дому далеко,

Скарб залишаючи весь у господi своiй на поталу

Людям зухвалим; усе-бо вони пожеруть i мiж себе

Скарб твiй подiлять, – даремно й було б тодi в путь вирушати.

До Менелая ж раджу я щиро тобi й закликаю

Їхати; зовсiм недавно в отчизну свою повернувся

Вiн од людей, вiд яких вже не мав i надii у серцi

Виiхать вiн, коли бурi загнали його на простори

Моря широкого, звiдки i птиця крилата не зможе

Навiть за рiк долетiти, – таке-бо страшне й величезне.

Нинi ж рушай на своiм кораблi iз гребцями своiми

Чи суходолом, як хочеш, – стоять он i повiз, i конi;

Їдуть сини моi разом, вони-бо тебе й запровадять

Аж в Лакедемон ясний, де живе Менелай русокудрий.

Ти його сам попроси, щоб сказав вiн усю тобi правду, —

Вiн не злукавить, занадто-бо щирий вiн е i розумний».

Так вiн сказав. А сонце зайшло, й почало вже смеркатись.

Знову озвалась тодi ясноока богиня Афiна:

«Старче, усе, як належить, по правдi менi розповiв ти.