Одіссея

Отже, вiдрiжте бикам язики i вина намiшайте,

Щоб Посейдоновi й iншим безсмертним створить узливання,

Ну, а тодi й про постелю подумати слiд, бо пора вже!

Свiтло давно уже зникло в пiтьму, й не годиться так довго

Тут нам сидiти на учтi богiв, – пора розiйтися».

Зевсова донька сказала, i всi улягли ii слову:

Воду iм чисту на руки окличники стали зливати,

Чашi вином юнаки наповнили всiм аж по вiнця

Й пороздавали навколо iм келихи для узливання.

Кинувши в жар язики, вони стоячи так узливали.

По узливаннi й самi вони випили, скiльки схотiли;

Разом з Афiною встав Телемах боговидий вiд столу,

На корабель крутобокий бажаючи разом вернутись.

Нестор затримав обох, iз такими звернувшись словами:

«Хай мене Зевс i iншi богове безсмертнi боронять,

Щоб на швидкий корабель вам дозволив я йти ночувати,

Начебто зовсiм уже я злидень якийсь, голодранець,

Наче нема килимiв з покривалами в домi моему,

Щоб i самому, i гостям було на чiм м’яко поспати.

Є в мене ще й килими, й покривал е чудових багато!

Мужа славетного парость, улюблений син Одiссеiв

Спати не ляже у мене на палубi на корабельнiй,

Поки живу, пiсля мене ж у домi зостануться дiти,

Щоб пригостити гостей, якi у мiй дiм завiтають».

Мовить до нього тодi ясноока богиня Афiна:

«Добре сказав ти, мiй старче коханий, i ради твоеi

Слiд Телемаховi слухать, бо так воно буде найкраще.

Разом з тобою нехай вiн iде, хай спати лягае

В домi твоiм, я ж подамся на свiй корабель чорнобокий

Товаришiв пiдбадьорити, кожному слово сказати.

Можу-бо я похвалитись, що вiком я старший мiж ними;

Решта – молодшi усе, що поiхали приязнi ради,

Духом великому всi Телемаху ровесники й друзi.

Там ночувати сьогоднi в своiм кораблi чорнобокiм

Я залишуся, а вранцi уже до кавконiв вiдважних

Вирушу, – треба у них менi борг одержати давнiй

Та й не малий. А ти юнака, що гостюе у тебе,

Повозом виряди з сином; звели запрягти йому в повiз

Коней, ходою найшвидших i силою самих найкращих».