Одіссея

Мовивши це, вiдiйшла ясноока богиня Афiна,

Вигляд прибравши морського орла, – всi жахнулись присутнi,

Й Нестор старий дивувався, на власнi це бачивши очi;

Взяв Телемаха за руку, назвав на iм’я i промовив:

«Друже, нiкчемою ти й боягузом, я певен, не будеш,

Раз вже тебе, юнака, богове самi супроводять,

Бо не хто iнший отут iз осельникiв був олiмпiйських —

Зевсова донька була, найславетнiша Трiтогенея,

Що мiж аргеiв усiх твого батька найбiльш вирiзняла.

Будь же, владарко, ласкава й до мене, i доброi слави

Дай i менi, i дiтям моiм, i дружинi поважнiй;

Широколобу в жертву тобi принесу однорiчну

Ялiвку я, що в ярмо ще нiколи ii не впрягали, —

Позолотивши iй роги, тобi принесу ii в жертву».

Так вiн молився, й слова тi почула Паллада Афiна.

Попрямував тодi Нестор, iздець староденний, iз почтом

Власних синiв i зятiв до свойого прегарного дому.

А позаходили всi у прославлений дiм можновладця,

То посiдали рядком на стiльцях вони всi та на крiслах.

В чашах тодi намiшав господар старий для прибулих

Добропитного вина, що стояло вже лiт одинадцять, —

Ключниця те iм вiдкрила вино, з нього покришку знявши,

В чашi його намiшавши, вiн довго молився Афiнi,

Зевса-егiдодержавця дочцi, i чинив узливання.

По узливаннi й самi вони випили, скiльки схотiли,

Й кожен в оселю свою спочивати усi розiйшлися.

А Телемаха, любе дитя Одiссееве, на нiч

Нестор, iздець староденний, просив до своеi господи,

Лiжко рiзьблене йому в передсiнку лункiм постеливши

Поряд з метким списоборцем, мужiв владарем Пiсiстратом,

Що не жонатим один ще у батьковiм домi лишався.

Лiг тодi й Нестор в середнiх покоях високого дому,

Де господиня дружина з ним ложе й постелю дiлила.

Ледве з досвiтньоi мли заяснiла Еос розоперста,

Нестор, iздець староденний, пiдвiвся з м’якоi постелi,

Вийшов iз дому i сiв на камiннi, обтесанiм рiвно,

Що перед домом його при дверях високих лежало,

Бiле, до блиску натерте оливою; здавна на ньому

Мудрий Нелей спочивав, до безсмертних подiбний порадник, —

Керою скорений, вiн давно вже зiйшов до Аiду.