Одіссея

З гнiвним обуренням мовив йому Менелай русокудрий:

«Ну ж i ганьба! На шлюбному ложi лягти у такого

Мужа могутнього враз заманулось отим боягузам!

Це все одно, якби лань, у лiгво могутнього лева

Новонароджених, ще сосунцiв, оленяток поклавши,

Вийшла б на травами рясно укритi узгiр’я й долини

Пастись, а вiн би тим часом, до лiгва свого повернувшись,

Приготував оленятам i ланi загибель ганебну, —

Так Одiссей i для них приготуе загибель ганебну.

О, якби, Зевсе, наш батьку, й Афiно, i ти, Аполлоне,

Вiн залишався таким, яким ще колись на Лесбосi,

Ставши на герць, завзято iз Фiломелiдом змагався

Й кинув з усеi ним сили об землю на радiсть ахеям.

Хай би отак Одiссей зустрiв женихiв безсоромних,

Коротковiчнi усi б вони стали тодi й гiркошлюбнi!

Ну, а про те, що мене ти питаеш i просиш, будь певен,

Не ухиляючись, правду скажу я тобi, не злукавлю, —

З того всього, що морський оповiв менi старець правдивий,

Не приховаю нiчого й слiвця не втаю я вiд тебе.

Я поривався додому, мене ж у Єгиптi тримали

Вiчнi боги, бо святоi я iм не принiс гекатомби, —

Хочуть-бо завжди вони, щоб накази ми iх пам’ятали.

Острiв там е невеликий у вiчнобурхливому морi,

Перед самим вiн Єгиптом лежить, а зовуть його Фарос;

Стiльки вiддалений острiв вiд берега, скiльки проплине

З вiтром попутним iззаду за день корабель крутобокий.

Є там затока чудова, i зручно iз неi просторi

В море вести кораблi, водою запасшись питною.

Двадцять днiв нас боги там тримали, й за час той нi разу

Вiтер не вiяв морський, що супутником нам супроводить

Всi кораблi по лону безмежно широкого моря.

Виснаги ми вже зазнали i в силi людей, i в припасах,

Поки одна iз богинь не зглянулась, не врятувала —

Донька старого Протея, могутнього бога морського,

Ейдотея, – найбiльше-бо душу ii зворушив я.

Вiд товариства далеко блукавши, я стрiв ii раптом,

Товаришi ж у той час кривими гачками ловили

Рибу вздовж берега, – шлунки-бо голод iм мучив страшенний.

Близько спинившись, з таким вона словом до мене звернулась:

«Чи нерозумний ти зовсiм, чужинче, а чи легковажний,

Чи не навмисно ти дляеш, знаходячи втiху в стражданнi?

Надто на островi цiм забарився й знайти вже не можеш

Виходу, товаришi ж твоi духом цiлком занепали».

Так говорила вона, а я iй у вiдповiдь мовив:

«Зараз тобi вiдповiм я, котра б iз богинь не була ти.