Одіссея

Тiльки як витiвки цi i самому йому вже набридли,

Врештi з питанням звернувсь вiн до мене й словами промовив:

«Хто iз безсмертних богiв навчив тебе, сину Атреiв,

Пiдступом взяти мене проти волi? Й чого тобi треба?»

Так говорив вiн, а я у вiдповiдь мовив до нього:

«Знаеш ти, старче, i сам, – чого ж ти питаеш лукаво? —

Як я на островi цiм забаривсь i знайти не здолаю

Виходу, навiть i сам уже духом цiлком занепав я.

Може, хоч ти менi скажеш, бо все вам вiдоме, богове,

Хто iз безсмертних затримав мене й заступае дорогу

В путь поворотну по хвилях багатого рибою моря?»

Так говорив я, а вiн у вiдповiдь мовив до мене:

«Передусiм ти повинен був жертви священнi й прекраснi

Зевсовi й iншим богам принести, якщо хтiв якнайшвидше

На батькiвщину свою винно-темним доплинути морем,

Бо не ранiш тобi рiдних побачити доля судила,

В високоверхий свiй дiм i в рiдну краiну вернутись,

Нiж до Єгипту доiдеш, рiки, що лле з неба потоки,

Зевсом напоенi, й там священнi складеш гекатомби

В жертву безсмертним богам, що простором небес володiють,

І подадуть тобi шлях вони той, якого ти прагнеш».

Так говорив вiн, i любим тодi зажурився я серцем,

Вiн-бо загадував знову менi по iмлистому морю

В довгу й важку до Єгипту дорогу назад повертати.

В вiдповiдь все ж я з такими звернувся до нього словами:

«Все це я так i зроблю, як менi ти наказуеш, старче,

Тiльки всю правду тепер розкажи i повiдай одверто,

Чи повернулись додому тодi з кораблями ахеi,

Що, вирушавши з-пiд Троi, iх Нестор i я залишили,

Чи з кораблем своiм разом хто смертю гiркою загинув,

Чи на руках хто у друзiв умер, вiйну закiнчивши».

Так говорив я, а вiн у вiдповiдь мовив до мене:

«Нащо, Атрiде, запитуеш? Краще б не знав ти нiчого

Й думки моеi не вiдав про це, – гадаю, недовго

Втерпиш без слiз ти, про все те дiзнавшись од мене докладно.

Впало багато iз них, а багато й живими лишилось.

Двое лише з ватажкiв мiднолатного вiйська ахеiв

При поворотi загинули, – сам ти в бою тiм брав участь.

Ще одного десь живого широке затримало море.

З довговесельними десь кораблями й Еант там намучивсь:

Спершу-бо кинув його Посейдон з кораблем на великi

Скелi Гiрейськi, проте врятував самого з безоднi.

Смертi уникнув би вiн, хоч i був ненависний Афiнi,

В зарозумiннi якби вiн зухвалого слова не кинув,

Що проти волi богiв уникне морськоi безоднi.