Одіссея

Чув Посейдон, як гукав вiн слова отi високодумнi,

І, ухопивши тризубець руками потужними, гнiвно

Вдарив об скелю Гiрейську, й надвое вона розкололась,

Тiльки уламок зостався, а другий у море звалився —

Той, що на ньому тримався Еант i блюзнив так зухвало, —

Вiн за собою й потяг його в хвилi безмежного моря.

Так i загинув Еант, водою солоною впившись.

Брату ж твоему вiд Кер пощастило втекти i в доладних

Суднах умкнути, – Гера-владарка його врятувала.

Тiльки коли стрiмковерхоi кручi Малеi вже близько

Вiн допливав, налетiла на нього страшна хуртовина

Й, скорбного, знов понесла по багатому рибою морю

Аж на край свiту – туди, де ранiше Фiест мав оселю

З давнiх-давен, а тепер там Егiст домував, син Фiестiв,

Та й вiдтiля йому путь поворотна знайшлася щасливо:

Вiтер назад вже боги повернули, й прибув вiн додому,

Радiсно вийшов на рiдну вiн землю отчизни своеi,

І припадав до землi, й цiлував ii, й сльози гарячi

Бiгли з очей, щасливих, що бачать iзнов батькiвщину.

Та спостерiг iз чатiвнi його чатiвник, що поставив

Хитрий Егiст його там, обiцявши йому два таланти

Золота дать в нагороду; вже рiк вiн чекав на Атрiда,

Щоб не пройшов непомiтно й про буйну не згадував силу.

Звiстку цю швидко понiс вiн в оселю провiдцi народу,

Й тут же вiдразу Егiст лукавство задумав пiдступне:

Двадцять мужiв хоробрiших з народу обравши, у сховi

Вiн посадив, готувати звелiвши у домi вечерю.

Сам же стрiчать Агамемнона вийшов, провiдця народу,

Із колiсницями й кiньми, ганебне замисливши дiло.

Ввiв вiн в оселю його, що не знав про той пiдступ, i раптом

Вбив за вечерею так, як бика бiля ясел вбивають.

Не залишилось нiкого в живих нi з супутцiв Атрiда,

Анi з Егiстових слуг, – усi в тiм загинули домi».

Так говорив вiн, i любим тодi зажурився я серцем,

Сiв на пiску i заплакав, i серцю моему у грудях

Жити не хтiлося бiльше й на сонячне свiтло дивитись.

А як наплакався я досхочу i в пiску навалявся,

Старець морський непомильний тодi лиш до мене промовив:

«Годi-бо, сину Атреiв, тобi стiльки часу невтiшно

Плакать, нiчого ми цим не доб’емось. А ти постарайся

Краще про те, як би швидше до рiдного краю вернутись.

Може, Егiста живим ти застанеш, а може, й ранiше

Вбитий Орестом вiн буде, й ти саме на похорон встигнеш».