Одіссея

Так вiн сказав, i серце у грудях i дух мiй вiдважний

Радiсть умить обняла, хоч i як перед тим сумував я, —

Голосно мовив я, з словом до нього звернувшись крилатим:

«Отже, я знаю про них, назви ж менi й третього мужа,

Що десь живого широке ще й досi затримало море.

Чи не загинув i вiн? Як не гiрко, я слухать готовий».

Так говорив я, а вiн у вiдповiдь мовив до мене:

«Славний Лаертiв то син, що вiтчизною мае Ітаку, —

Бачив на островi я, як сльози ряснi проливав вiн

В домi у нiмфи Калiпсо, яка силомiць його й досi

Держить у себе, й не може вiн в рiдну краiну вернутись.

Нi кораблiв веслохiдних не мае вiн там, нi супутцiв,

Що помогли б йому iхати лоном широкого моря.

Зевс не призначив тобi, Менелаю, паростку Зевсiв,

В Аргосi, кiньми багатiм, застигнутим смертю лишитись, —

На рiвнину Елiсiйську пошлють тебе згодом безсмертнi,

Аж на край свiту, туди, де живе Радамант русокудрий,

Де лиш приемне, найлегше життя дожидае людину.

Там анi снiгу, нi бурi, нi навiть дощу не бувае,

Тiльки дзвiнкого Зефiра туди долiтае зiтхання

Вiд Океану-рiки, щоб од спеки людей освiжити,

Ти-бо Єлени е муж i доводишся Зевсовi зятем».

Мовивши так, у море хвилясте вiн знову поринув.

Я ж i супутцi моi богорiвнi до суден доладних

Разом пiшли, i тяжко мое хвилювалося серце.

Потiм, коли до свого корабля i до моря дiйшли ми,

То зготували вечерю, i нiч божественна настала.

Спати лягли ми тодi на березi моря шумливiм.

Ледве з досвiтньоi мли заяснiла Еос розоперста,

Знову своi кораблi на священне ми зсунули море,

Щогли поставили мiцно й вiтрила на них розпустили,

Потiм самi увiйшли та громадою сiли на лави, —

І пiд ударами весел запiнилось сивее море.

Стали ми знов близ Єгипту, рiки, що лле з неба потоки,

Зевсом напоенi, й там я священнi принiс гекатомби.

Жертвою гнiв я богам заспокоiвши вiчноживущим,

Пагорб насипав на славу i честь Агамемнону вiчну.

А закiнчивши, вернувся, й дали менi знову безсмертнi

Вiтер попутний i швидко у рiдну доставили землю.

Ну, а тепер залишайся, юначе, у домi моему

Погостювати – на днiв одинадцять чи навiть дванадцять.

Виряджу добре я потiм i щедро тебе обдарую:

Коней дам трьох, колiсницю чудову, та ще й у додачу

Келих коштовний я дам, щоб, безсмертним богам узливання

Творячи, кожного разу спогадував ти i про мене».