Одіссея

Вмилась вона i, стан свiй у чисте прибравши одiння,

Вийшла у верхнi покоi з своiми служницями разом,

Всипала в кошик ячменю i стала молитись Афiнi:

«Зглянься, незборена Зевса егiдодержавного доню!

Як коли-небудь у домi своiм Одiссей велемудрий

Жирнi палив тобi стегна бикiв чи овечок жертовних,

То спогадай про це нинi й врятуй мого любого сина —

Вiд женихiв захисти, що в пiдступах так знахабнiли».

Мовила й заголосила. Та вчула молитви богиня.

Галас тим часом зняли женихи в звечорiлих покоях,

Хтось i таке говорив уже з тих юнакiв знахабнiлих:

«Дуже старанно готуе свiй шлюб багатьом нам жадана

Владарка й гадки не мае, що синовi вбивство готують».

Хтось говорив це й не знав, що й iм незабаром зготують.

Голос пiдвищив тодi Антiной i так до них мовив:

«От навiженi! Остерiгайтеся високодумних

Слiв, щоб туди усередину хтось не донiс би iх часом.

Мовчки вставаймо тепер i почнiмо тихенько здiйсняти

Замiр, який нам усiм сьогоднi припав до вподоби».

Мовивши це, вiн обрав iз них двадцять мужiв найсмiлiших

І до швидкого повiв корабля на узмор’я пiщане.

Зсунули чорний вони корабель свiй на воду глибоку,

Потiм i щоглу, й вiтрила на ньому як слiд приладнали,

Стропками весла усi в кочетах закрiпили рядами,

Все як належить, i бiлi вiтрила вгорi розпустили;

Зброю також бойову служники принесли iм ретельнi;

Свiй корабель на котвi закрiпивши, на берег всi вийшли,

Сiли вечеряти й там аж до пiзнього вечора ждали.

А Пенелопа розумна у верхнiх покоях тим часом

Все без питва та iства, сумна i голодна, лежала

Й думала тiльки, чи смертi умкне ii син бездоганний,

Чи вiд руки женихiв отих високодумних загине,

Наче зацькований лев, що мечеться помiж мисливцiв,

Бачачи з жахом, як швидко пiдступне iх вужчае коло,

Так хвилювалась вона, поки сон не прилинув солодкий, —

Тiлом ослабла, на ложе схилилась i тихо заснула.

Інше замислила тут ясноока богиня Афiна:

Привид створила вона, подобою схожий на жiнку —

Мужнього серцем старого Ікарiя доньку Іфтiму,

Що за Евмела пiшла, який проживае у Ферах.

До Одiссея божистого в дiм вона привид послала,

Щоб Пенелопi скорботнiй, яка умлiвала сльозами,

Плач припинити невтiшний, i сльози, й гiркi вболiвання.