Одіссея

В спальню примара ввiйшла, не зрушивши засув ремiнний,

Стала у голови сплячiй i слово таке iй сказала:

«Спиш, Пенелопо, скорботою любе намучивши серце!

Вiчнi боги, що безжурно у небi живуть, не дозволять

Плакать тобi i журитись, – повернеться скоро додому

Любий твiй син, нiчим-бо не винний вiн перед богами».

В вiдповiдь мовила так багата умом Пенелопа,

Сном оповита солодким за брамою марень сновидних:

«Як ти прийшла сюди, сестро? Адже ти не часто ранiше

В мене бувала, бо надто далеко вiд нас проживаеш.

Як же ти радиш тепер вгамувати цi сльози й ридання

Журнi, що тугою серце i душу менi огортають?

Спершу загинув мiй муж благородний iз серцем левиним,

Найвидатнiший з данаiв у доблестях рiзноманiтних,

Слава якого в Елладi i в Аргосi широко лине.

Нинi ж улюблений син з кораблем десь поплив крутобоким,

Юний, без досвiду ще, нi до працi вiн, нi до поради.

Ним iще бiльше тепер я журюся, анiж чоловiком, —

Вся аж тремчу я за нього й боюсь, щоб не сталося лиха

З ним нi мiж тими людьми, до яких вiн поiхав, нi в морi.

Мае-бо вiн ворогiв, що лихе умишляють на нього

Й хочуть ранiше убить, нiж до рiдного вернеться краю».

Вiдповiдаючи, мовить до неi ледь видна примара:

«Бiльше смiливостi, сестро, нiчого не бiйся душею!

Подорожуе усюди супутниця з сином, якоi

Кожен бажав би собi чоловiк, бо усе вона може,

Дiва Паллада Афiна, й твоiй спiвчувае скорботi.

Отже, й послала мене вона все це тобi розказати».

В вiдповiдь мовила знов багата умом Пенелопа:

«О, як богиня ти справдi i голос ти чула божистий,

То й про того нещасливого всю менi правду повiдай:

Ще вiн живий i досi десь бачить вiн сонячне свiтло,

А чи загинув i в темнiй домуе Аiда оселi?»

Вiдповiдаючи, мовить до неi ледь видна примара:

«Нi, я про нього не можу напевне тобi розповiсти,

Ще вiн живий чи умер, а на вiтер казать не годиться».

Мовивши це, вона зникла крiзь засув на дверях ремiнний

Подувом вiтру. І зразу вiд сонних прокинулась марень

Донька Ікарiя, й любе зiгрiлось iй радiстю серце,

Так iй примрiявся ясно весь сон цей у темрявi ночi.

А женихи кораблем своiм путь вже верстали вологу,

В задумах злобних готуючи смерть Телемаховi близьку.