Одіссея

Мовивши це, Гермеса гукнув вiн, коханого сина:

«Знов, як i завжди, ти нашим, Гермесе, провiсником будеш;

Нiмфi скажи пишнокосiй про вирок ти наш непохитний:

Щоб повернувся до дому свого Одiссей витривалий,

Тiльки б не смiв його хтось iз богiв чи людей супроводить,

Хай на плоту, мiцно збитiм, пливе i, хоч лиха зазнае,

В Схерiю широкоскибу на день аж двадцятий прибуде,

В землю феакiв, що iх рiднею вважають безсмертним.

Серцем вони i його, як безсмертного бога, вшанують

І кораблем вiдiшлють у рiдну його батькiвщину,

Золота стiльки, i мiдi, й одежi йому надававши,

Скiльки з-пiд Троi, свою одержавши здобичi пайку,

Вiн не привiз би нiколи, хоч би й повернувся щасливо.

Доля судила i рiдних побачить йому, i вернутись

В високоверху оселю i в рiдну свою батькiвщину».

Так вiн сказав, i гонець послухав його свiтлосяйний:

Зразу ж до нiг золотi пiдв’язав вiн iзнизу пiдошви,

Гожi й нетлiннi, що всюди iз подувом вiтру найлегшим

І по водi, й по безкраiх просторах землi його носять.

Жезл вiн у руки узяв, що ним, коли схоче, то людям

Склеплюе втомленi очi, а iнколи будить поснулих.

Швидко з жезлом тим полинув могутнiй гонець свiтлосяйний

І, обминувши Перею, на море з етеру спустився

Та понад хвилями низько лiтав, мов чайка крилата,

Що, в буйнохвильному морi безкрайому ловлячи рибу,

Крила потужнi своi оббризкуе в пiнi солонiй, —

Наче та чайка, Гермес по хвилях ширяв незлiченних.

Щойно до острова вiн у просторах далеких дiстався,

На суходiл тодi вийшов Гермес з фiалкового моря

Й далi пiшов до печери великоi, де пишнокоса

Нiмфа жила, – на ту пору якраз вiн застав ii дома.

Полум’я в неi велике палало на вогнищi, й запах

Кедра сухого й пахучоi туi далеко по всьому

Островi линув. Вона ж виводила пiснi дзвiнкоi

І, золотим на кроснах керуючи човником, ткала.

Лiс зеленiв густолистий навколо печери тiеi —

Вiльха росла, i тополi стрункi, й запашнi кипариси;

Птахи у вiттi густому гнiздилися ширококрилi —

Яструби й сови, а з ними iще й прибережнi ворони

Довгоязикi, що з моря прожиток собi здобувають.

Там же, навколо печери глибокоi, скрiзь винограду

Порозросталися лози, дозрiлими гронами пишнi.

І недалеко одне бiля одного воду прозору

Чистi чотири джерела струмили у сторони рiзнi.

А навкруги килимами м’якими з селери й фiалок

Луки стелилися.