Одіссея

Та, кажуть, уже вiн до мiста

Бiльше не ходить, а десь у полi далеко бiдуе,

Тiльки служниця стара подае йому iсти i пити

В час, коли втомленi ноги додому вiн ледве дотягне,

Свiй виноградник за день обходивши по схилах пологих.

Отже, прийшов я тепер, – чував-бо, що твiй уже батько

Дома – боги його, видно, затримали десь у дорозi.

Нi, не вмер, ще живе на землi Одiссей богосвiтлий!

Десь мiж живих вiн, лише забарився на морi широкiм.

Дикi й жорстокi мужi десь на островi, хвилею митiм,

Силою, мабуть, його проти волi тримають у себе.

Нинi ж тобi провiщу, як на душу безсмертнi поклали

Й як воно збутися мае насправдi усе, я гадаю,

Хоч не вiщун я i з льоту пташок ворожити не вмiю.

Отже, недовго йому вiд милоi серцю вiтчизни

Бути далеко, – й залiзнi його вже не втримають пута, —

Вмiлий до всього, вiн знайде i спосiб додому вернутись.

Отже, тепер менi щиро скажи i повiдай одверто:

Справдi рiдним доводишся ти Одiссеевi сином?

Дуже лицем ти на нього й очима прекрасними схожий.

Часто за давнiх часiв ми один зустрiчалися з одним

Ще перед тим, як подавсь вiн до Троi, куди з ним i iншi —

Вицвiт аргеiв – на суднах своiх попливли крутобоких.

З того часу нi мене вiн, нi я Одiссея не бачив».

Вiдповiдаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

«Щиро, мiй гостю, на всi я тобi вiдповiм запитання.

Мати менi говорила, що нiби я син Одiссеiв, —

Сам я не знаю. Та й хто ж бо те знае, вiд кого родивсь вiн?

Був би щасливий я, бiльше б мав користi, сином родившись

Мужа, який при добрi своiм жив би до старостi мирно.

Та серед смертних людей найнещаснiший той, що, як кажуть,

Я народився вiд нього, – якщо вже ти хочеш це знати».

Мовить до нього тодi ясноока богиня Афiна:

«Видно, в майбутнiм боги не залишать твойого без слави

Роду, коли породила такого, як ти, Пенелопа!

Отже, тепер менi щиро скажи i повiдай одверто:

Що за гульня тут? І що то за зборище? Нащо тобi це?

Що це – весiлля чи учта? Не в складчину ж тут розгулялись?

Тiльки, здаеться, вони вже надто зухвало учтують

В домi твоему.

Хто б то сюди не зайшов i на сором отой не поглянув».

Вiдповiдаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

«Гостю, якщо ти поставив таке запитання, то знай же:

Був бездоганний колись цей будинок i повен достатку

В час, коли муж той отут iще пробував помiж нами.