Одіссея

Нi, ще немало, кажу, йому горя належить набратись!»

Мовивши це, вiн хмари зiгнав i, у руки тризубець

Свiй ухопивши, море розбурхав, вiтрiв усiх буйнi

Подуви враз розбудив i чорними хмарами землю

Й море усе оповив, – нiч темна iз неба нависла.

Схiдний Евр i Зефiр противiйний, народжений ясним

Небом Борей i Нот полуденний вже хвиль назганяли.

Серце й колiна тодi Одiссеевi враз затремтiли, —

Повен тривоги, озвавсь до свого вiн одважного духа:

«Ох, i нещасний же я! І що тепер буде зi мною?

Дуже боюсь, що правду богиня менi вiщувала,

Як говорила, що, перше нiж рiдного краю дiстатись,

В морi бiди натерплюся, – усе це збуваеться нинi.

Скiльки-бо хмар назганявши, безкрае вповив ними небо

Зевс, i море розбурхав глибоке, й вiтрiв усiх буйнi

Подуви враз розбудив, – це, напевно, моя вже загибель!

Втрое i вчетверо ви щасливiшi, данаi, що смертю

На рiвнинi полягли бiля Троi, в догоду Атрiдам!

Краще б убили й мене, i долю свою я прийняв би

В день той, коли незлiченнi троянцi мене закидали

Мiдними списами бiля убитого сина Пелея, —

З честю й мене поховали б, i славу я мав би в ахеiв.

Нинi ж печальною смертю загинуть менi доведеться».

Щойно вiн вимовив це – iз шумом страшним величезна

Хвиля згори налетiла на плiт i у вир закрутила.

Сам вiн далеко вiд плоту упав i стерно iз ослаблих

Випустив рук; у жахливiй завii вiтрiв протилежних

Переламало якраз посерединi щоглу високу;

Рею з вiтрилом зiрвало й далеко закинуло в море.

Сам, захлинаючись, довго тримавсь вiн, проте, пiд водою.

Виринуть швидко хвиля велика йому заважала

Й одяг обтяжував той, що дала богосвiтла Калiпсо.

Зрештою виринув вiн, плюючись безустанно водою

Гiрко-солоною, що з голови його звiльна струмила.

Змучений тяжко, про плiт свiй розбитий, проте, не забув вiн,

Кинувся в хвилю за ним i, швидко його наздогнавши,

Сiв посерединi саме, уникнувши смертi близькоi.

Хвиля й туди i сюди той плiт течiею носила.

Наче пiвнiчний Борей восени по рiвнинi ганяе

Всохлi терни й будяки, що разом сплелись колючками,

Так i вiтри над морською пучиною плiт той носили:

То його Нот перекине Борею, щоб гнав кудись далi,

То його Евр вiддае Зефiровi знов на поталу.

Кадма дочка, Левкотея, узрiла його, струнконога;

Смертна ранiш, називалась Іно й говорила по-людськи,

Нинi ж в глибинах морських вона божеськi почестi мае.